Українські народні казки

Як парубок своє щастя знайшов

Українська народна казка Гуцульщини

Був чоловік та й мав сина. Але той син ніколи не був у місті. А батько дав йому багато грошей і сказав: — Іди купиш воли.

Але то місто було далеко, за день не годен зайти. Треба було в когось переночувати. Іде він, уже кінчиться село, лиш одна хата зосталася. В багатьох хатах просився, і ніхто його не хотів приймити. А в тій послідній хаті жиє жінка, що має дванадцятеро дітей. І каже вона, що не прийме його на ніч, бо не має чим діти понакривати. Лежать її діти невкриті. А він каже тій жінці:

— Я не буду лягати, а буду стояти коло дверей. Мені аби в хаті бути. Як надворі ночувати?

І він стояв коло дверей, і розговорилися вони з тою жінкою. Жінка каже:

— Я ще цю ніч тут ночую, а завтра мене жиди викинуть з хати, бо дуже великі борги маю.

А він каже:

— Жінко, я заплачу тоти борги, і ти будеш-таки тут жити.

І він узяв ті гроші, що тато йому дав на воли, і дав тій жінці, би вона відкупилася. І вже не має він чого йти в місто, але таки йде, бо ще міста не видів. Проходить коло якоїсь керниці, і появився там якийсь малий хлопець. І каже:

— Дядьку, возьміть мене з собою в місто.

І йде хлопець з ним у місто. Дивиться хлопець і побачив при дорозі в траві якісь три листки. Урвав він тих три листки і йдуть далі.

Прийшли в місто, а там бубнять, що дуже слаба царева донька. Хто би її виходив? Уже всі лікарі перейшли, і ніхто не годен її вилікувати. А хлопець каже:

— Цей чоловік вилікує.

— Я не лікар, — каже, — я не вилікую. А хлопець:

— Вилікуємо, вилікуємо.

Та й забрали їх обох до царя.

Приїхали до слабої, а хлопець тих три листи, що урвав при дорозі, дав цему парубкови і сказав притулити дівчині один до голови, другий до грудей, а третій до живота. Притулили їй ті листки, і вона встала. Устала й зачала ходити. А цар каже:

— Такого доброго лікаря ніде нема. Оставайся в мене.

А тато дома жде, жде — нема його. І тато дав на бубон *, щоби шукали, де він дівся. Тато боявся за него, бо він мав з собою багато грошей. То дійшло до царя, і цар сказав, що це такий лікар, якого ніде більше нема, і він його нікуди не пускає. І забрав цар до себе цілу його родину, і жили вони всі в царя. Не треба було їм ні волів, і нічого не треба було, бо все, що треба, вони в царя мали. І парубок був царським лікарем, і вилікував дуже багато слабих.

А той хлопчик — то було щастя того парубка. За те, що він врятував бідну жінку і дванадцятеро дітей, вилізло з керниці щастя і його попровадило в життю.

* Дати на бу́бон — заплатити глашатаєві (тому, хто оповіщає про щось), щоб той, ходячи містом, бив у бубон та оголошував пошук зниклої людини.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області
16 липня 1987 року
Оповідач: Стовп’юк Анна Лук’янівна (1903 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.