Українські народні казки

Як парубок царя перебрехав

Українська народна казка Бойківщини

У єдного господаря було три сини. А цар сказав:

— Як знайдеться хто такий, щоб мене перебрехав, то дам за нього дочку. А не перебреше, п’ятдесят буків дам.

Пішов брехати найстарший син і говорить там Бог знає що. А цар каже:

— Може бути, може бути.

Не перебрехав він царя, і дав йому цар п’ятдесят буків.

Захотілося й другому синови женитися з царівною. Приходить і той до царя і говорить Бог знає що. Цар каже:

— Це все може бути.

Не перебрехав він царя. І дістав п’ятдесят буків.

Хоче йти до царя третій син. Проситься в батька, а батько каже:

— Як хоч’, то йди. Обертали єдного й другого під буками, то й тебе будуть обертати та лічити буки.

Приходить наймолодший син, а цар звідається:

1А я казав не дозволяти (пол.)

— Чого ти прийшов?

— Та би-м хотів у вас царівну сватати.

— Но говори. Говори.

— Та буду говорити. Нас три, а батько четвертий. Ми на своє поле навозили взимі гною і розметали його по снігови. Коли сніг згинув, ми виходиме, дивимеся, а то ми на чужім полі розметали гній. Що ми робиме? Береме тото поле всі вштирьох за штири кінці, підняли його, понесли і витрясли той гній на своє поле.

Цар каже:

— Може бути, може. Таких штири могли то зробити.

—… Ми коней не мали, запрягли ми дві кози в плуг і то поле зорали і заволочили. І посіяли ми пшеницю. Та пшениця виросла така велика, вища від дубів…

— Може бути, може, як доброго сорту пшениця, — каже цар.

—… То виросло, пристигло. Косити ми не могли, а взяли-сьми пилу та й то різали…

— Може бути, може бути.

—… А газулля ми помолотили й намолотили дуже багато пшениці. А тото дерево, тоти дуби повозили-сьми та й поставили з нього великі стайні…

— Може бути, може.

—… І накупили ми більше свиней, як у вас, царю…

— А відки ви мали тільки грошей? — зазвідався цар.

—… Ми годовали воші, такі великі, як вівці…

— Може бути, може.

—… Та й ми накупили за ті гроші свиней. Бо приходили пани та й купували у нас воші, та й нам дуже добре за ті воші платили. Та й ми за самі воші взяли від панів 150 тисяч. Та й накупили ми вже дуже доста свиней. Та й подумали ми, що треба до свиней свинаря…

— Так, так, треба, треба.

—…Не могли-сьми найти доброго свинаря. І мій батько пішов і найняв за свинаря вашого тата. Би свині пас.

— Щоб мій тато був царем та й свині в тебе пас?! То не може бути правда!

А там сиділа президія, і та президія плеснула в долоні — цар програв! А той хлопчина каже:

— Правда чи не правда, а царівна має бути моя.

І цар сказав:

— Не зроблю нічого. Раз ти мене перебрехав, то буде по-твойому.

І пішов він з царівною до церкви, повінчалися, і він потому, як той цар помер, став царем.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

34 (1799). Як парубок царя перебрехав. СУС (1920Н). 3 липня 1988 р. Мельникович Данило Андрійович (1913). Львівська область, Турківський район, село Либохора