Українські народні казки

Як пастух загадував загадки царівні

Українська народна казка Покуття

Була в царя донька і дуже розумна була, всі байки знала і всі загадки могла відгадати. Цар розписав афіші, аби хлопці йшли її сватати і аби загадували їй усіляких загадок. Як хлопець задасть їй загадку і вона не відгадає, то за него буде віддаватися. А як відгадає, то віддаватися не буде.

І ходили, ходили хлопці її сватати з цілої держави, і всі їхні загадки вона відгадувала, все знала. І не могли вони такої загадки дібрати, щоб вона не знала.

Але почув про це оден сільський хлопець, пастух з верховини. Він пас громадську худобу, переслухав то та й каже:

— Піду й я до царя. І там оженюся. Я їй такі загадки загадаю, що вона не відгадає.

Лишив худобу та й пішов з батогом. Пішов до царівни. Малий він був хлопець, невеликий. Прийшов до царівни, а там князів доста є. Загадують, загадують і все не годні їй таку загадку загадати, аби вона її не відгадала. Приходи хлопець з верховини туди, а цар питає його:

— Ну, що в тебе, що ти скажеш?

— Та, — каже, — прийшов-єм загадки казати.

А то три загадці мається сказати їй. Як вона вгадає, то недобре, а як не вгадає, то має за него віддатися. А той уже собі надумав три загадці, той хлопець, та й каже:

— Я прийшов сватати вашу доньку. А цар йому:

— Ге, кілько тут уже бувало панів усіляких! Не таких, як ти. І не стало їм ума-розуму таку загадку придумати, аби моя дочка не відгадала. І не віддається вона. Та й за тебе не віддасться. Ніхто її не засватав і ти не засватаєш.

А хлопець каже до царя:

— Я засватаю.

— Но, я тобі не бороню,- цар на те. — Кажи їй свої загадки. Привели його туди, де царівна була. Питає вона його:

— А що ти скажеш?

— Та що? Скажу тобі зараз загадки. Будеш вгадувати.

— Гай, кажи. А він їй таке:

— Я бідний хлопець, — каже, — нічого не маю. Ні поля, нічого. Я служив пару рік і заслужив собі коня. Їду я тим конем та й маю в торбині кавалок хліба. Та й пішов до керниці пити води. Зліз з коня, торбину поклав, а сам нахилився пити. А кінь, — каже, — з тої торбини хліб з’їв. А той хліб з’їв коня. Відгадай мені цеї загадки. Як то хліб з’їв коня?

Вона йому:

— Як то може бути, що хліб з’їв коня?

— Так, хліб з’їв коня, — каже він.

Він їй то не витлумачував, лиш сказав, що хліб з’їв коня.

— Як так може бути?

Відгадувала, відгадувала — не може. Не знає, що тут сказати. А він їй:

— Ади, я пішов до керниці та й нагнувся води пити. А кінь натягнувся до торбини та й з’їв з неї хліб. А хліб був троєний, та й від него кінь погинув, то, значить, хліб з’їв коня. Видиш, яка загадка? Тепер загадую тобі другу загадку. Був оден мисливець...

— Гай, кажи другу. Кажи, кажи!

— Ходив, ходив той мисливець по лісі. І що? М’ясо втекло, а залізо лишилося. Що то за загадка така?

Вона каже:

— А що би-то таке було? — мовить вона.

— Ади, м’ясо втекло, а залізо ся лишило. І не міг мисливець нічого зробити. Відгадай, як то було. Чому він не міг нічого зробити?

Вона гадала, гадала — не могла вгадати. А він каже їй:

— Дивися, мисливець ходив по лісі на здобич. А там біг заєць. Він націлився і хотів того зайця вбити. Вистрілив і не вбив — заєць утік. Зброя в чоловіка — залізо, лишилася, а м’ясо втекло. Оце моя друга загадка. А тепер буде третя.

І щось він знов їй казав, якусь загадку загадував. Що він їй загадав третє, я не можу пригадати, забула. Але знов сказав таку загадку, що вона не відгадала. Гадала, гадала і не змогла. Та й знов він їй ту загадку витлумачив, і не змогла вона відгадати всі три загадки, і той верховинський хлопець на ній оженився.

Такі пани її сватали, а тепер вона мусіла віддатися за такого простого хлопця, за селянина.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Пробабин, Городенківського району, Івано-Франківської області
21 липня 1989 року
Оповідач: Дуб’як Катерина Дмитрівна (1908 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.