Як пастух одружився на царівні
Українська народна казка Чернігівщини

Не за полями широкими, не за морями глибокими, не за горами високими жив собі цар. Була в нього єдина дочка. Та така вередлива, хоч і дуже гарна. Та й на порі вже була царівна. Багато заморських царів сваталося до неї, та жоден не впав їй в око. Засумував цар, бо втратив усяку надію видати доньку за багатого жениха.

Була неділя. Знічев’я, щоб якось збути час, цар зайшов до церкви. Там він почув чудовий спів парубка, що вирізнявся у церковному хорі. Надумав цар запросити юнака до себе в гості, може, розтопить його спів льодяне серце доньки.

Скоро причепурений та добре вбраний пастух з’явився в палаці. Почав співати і на нього звернула увагу царівна. Ніжний голос і козача врода підкорили дівоче серце. Закохалася вона у співака-пастуха. А юнак так старався співати, що через кілька днів втратив голос. Вигнала його царівна. А він так полюбив її, що уже не міг без неї жити.

Недалеко від палацу стояла хатина, а в ній жила знахарка, яку всі прозивали відьмою Вівдею. Вона була доброю, але люди її боялися і обходили стороною. І лише коли траплялася якась велика біда, наважувалися прийти.

Ішов він по дорозі та й думав, як зайти, коли бачить, а за ним котиться колесо. Згадав вродливий юнак бабусину розповідь про відьом і здогадався, що це відьма. Докотилася до нього Вівдя і каже:

— Добрий молодець! Я хочу тобі допомогти. Іди за мною.

І покотилося колесо далі, а юнак пішов за ним. Дала йому Вівдя чар-зілля, випив хлопець його і став співати ще краще, ніж доти.

Повернувся до стін царського палацу й заспівав. Ожило серце царівни, полетіла вона до нього сивою горлицею і промовила:

— Я твоя навіки!

Скорився цар долі та й дав згоду на шлюб своєї доньки з пастухом. А цариця зробила його придворним бандуристом і управителем всіх маєтків.