Як пастух панів їсти вчив
Українська народна казка Чернігівщини

Вирядився один король на полювання. Одбився він від товариства і зайшов так далеко в ліс, що заблукав. Там і ніч його застала. Ходив він, ходив тим лісом, аж поки не побачив світло. То світилося в хатині пастухів. Король пішов туди. Та там напали собаки. Вийшов старший пастух і прогнав собак. Король його питає:

— Чи не пустили б ви мене переночувати? Одбився я від свого товариства, блукаю лісом та й ніяк не вийду.

— Добре.

От старший пастух зладнав вечерю своїм помічникам, покликав і короля до гурту. Дали йому дерев’яну ложку. А король був голодний, що й довго просити не довелося. А в мисці була картопля з засмажкою, з салом. От король почав вибирати сало з середини миски. А ватаг бах короля ложкою по руці.

— А чого ти не їси скраю, як усі? — питає.

Король нічого не сказав тільки це запам’ятав

Поставали рано-вранці пастухи і пішли своїм звичаєм. Подоїли корів та й повернулися в хатку. Кожен набрав собі черпало молока та й випив. Дали й королеві. Тай напився, а тоді попросив головного пастуха, щоб вивів його з лісу. Як вийшли з лісу, король йому каже:

— Ну, спасибі за вечерю й снідання. А завтра приходь ти до мене на королівський обід. Та гляди, як не прийдеш, буде тобі лихо.

Що мав робити головний пастух? Наказ є наказ. На другий день убрався він, підперезався поясом, сокирку в руки та й пішов до королівського палацу.

От приходить, аж там його зустрічають, бо вже на нього чекали. Йде він до короля і король його вітає. Обід готовий, велять пастуху за стіл сісти. А він соромиться, як йому обідати між такими панами? Тоді король каже, щоб він не соромився.

— Я, король, не соромився зі твоїми пастухами їсти, в хатині з ними спати. То і ти не соромся за моїм столом сидіти.

Пастух осмілився та й сів за стіл. Як усі їли, так і він. От принесли печеню. Один пан почав вибирати що краще з серединки. А пастух, за своїм звичаєм, як лусне його ложкою по руці та промовляє:

— А ти чого скраю не їси?

Розгнівався пан, бо пастух насмілився йому вказувати. А король каже:

— Дайте йому спокій, бо він правду каже. Хай кожен їсть те, що перед ним, а не шукає, що краще.

Ось так король похвалив пастуха. Та ще й обдарував його так, що довіку тому не треба було працювати.