Як перестали вбивати старих людей

Українська народна казка Гуцульщини

В дуже давні часи, за наказом царя, старих людей, які не могли працювати, знищували. Щоб не їли дарма хліб. Тих, які переховували старих людей, строго карали. Але, не дивлячись на такі строгі покарання, оден син виховував свого батька.

І прийшов дуже засушливий рік. Не було ніякого врожаю. Весною засівати поля — нема ніякого насіння, все поїли. І ніхто не знав, що робити. Син і каже старому батькови:

— Тату, що робити, нема чим сіяти поля? А батько говорить:

— Бери ту солому, що ти молотив пшеницю, гарно згреби і висій на поле. Там лишились зерна пшениці.

У того чоловіка на полі посходила пшениця, а на всіх інших полях не було нічого. І стали про це говорити, і дійшли про це чутки до царя. «Ніде нічого нема, а в такого й такого гарний урожай пшениці». Цар приказав, щоб його привезли. І питає його цар:

— Як так вийшло, що в тебе виросла пшениця? Ні в кого нема, а в тебе виросла. Нічого тобі не буде, тільки скажи, як це вийшло.

— Я посіяв на полі солому. А в ній були зерна пшениці. І вони зійшли.

— Хто тобі порадив це зробити? І він сказав:

— Я сховав свого батька, і батько мене нарадив на це.

Після того цар дав приказ, щоби всіх старих не знищувати, а щоб жили, поки самі не вмруть.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Бабинопілля (Акришори), Косівського району, Івано-Франківської області
6 березня 1983 року
Оповідач: Варварюк Михайло Георгійович (1939 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Як перестали вбивати старих людей

Українська народна казка Гуцульщини

Колись було так, що старих людей убивали. Не треба їх було. А був один господар, що свого старого тата висадив на стрих і перетримав. Сховав його, аби його не вбили. Давав йому їсти й пити, що в него було. Та й той дідо був там уже роки. І той син став великим господарем, бо старий батько усе йому підказував, що як робити і де що садити. Дід знав, яка буде погода, чи буде літо сухе, чи мокре. Дід казав синови садити на сухішім поли, як має бути літо мокре, і на млаках, як буде літо сухе. І все в того сина було, і люди дивувалися, що він таке господарство розвів. А той дідо на звіздах знався і на всьому.

І посварився той молодий господар за щось з жінкою, а жінка пішла до влади і виказала, що він свого батька перетримує на стриху. І прийшли тоти, що вбивають, і найшли того діда, щоб уже його вбити. Та й кажуть:

— Ми будемо вбивати вашого тата, але чого ви його дотримали дотепер, як його треба було давно вбити?

А господар відповів:

— Я вам скажу, чого. Бо мені тато все підказував, що коли робити і як робити. Тато казав, чи буде сухий рік, чи дощовий. І в мене все файно родило.

Тоді було скасовано порядок, щоб старих людей убивати. І вже більше не вбивали нікого. І так донинька є.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Космач, Косівського району, Івано-Франківської області
3 серпня 1986 року
Оповідач: Чупирчук Анна Петрівна (1907 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.