Українські народні казки

Як подорожувала білочка

Українська народна казка Бойківщини

Жила собі білочка, мала маленькі більчата. Годовала більчата орішками, ходила сама по орішки, по малинки, по ягідки та й годовала своїх діток. Коли підгодувала їх, то вже брала з собою, і ходили більчата з нею й самі кормилися орішками, малинками, ягідками, грибками. Вже самі кормилися.

Єдна білочка вибігла туди, де діти переходили до школи, та й діти її увиділи та й зачали гойкати:

— От білочка-красуня, то красуня-білочка.

Діти дуже тішилися нею, а вона втекла та й вернулася д’мамі. Та й каже:

— Мамо, я не буду з тобою ходити по орішки, ти будеш мене сама кормити орішками.

— А чому ти не будеш ходити по орішки. Я тебе кормила, як ти була мала, а тепер уже не буду, кормися сама.

— Я не буду кормитися сама, бо я білочка-красуня.

А стара білочка каже:

— Красуня чи не красуня, а кормити тебе вже не буду. Кормися сама.

А мала білочка розгнівалася та й утекла вад мами й інших більчат. Утекла лісом, з гілки на гілку, з дерева на дерево. І так далеко ілсом утекла, що вже й не знала, куди вернутися.

Слухає білочка згори, з дерева, щось у лісі йде.

— Хто там такий?

— Я, зайчик.

— Будеш ти мене кормити орішками? То я буду з тобою жити.

— Е, ми зайчики, не кормимося орішками. І я тебе не буду орішками кормити. Ми їмо травичку, команичку.

Розгнівалася білочка на зайчика і побігла далі. З дерева на дерево, з дерева на дерево. Біжить лісом, чує, щось іде.

— А хто там такий? — питає білочка.

— Я, лисиця.

— Будеш ти мене кормити орішками, буду я жити з тобою.

— Ти злізь з дерева. Злізь, і я тебе зараз накормлю орішками.

А лисиця така голодна, та благо би їй білочку з’їсти.

— Злазь, я тебе накормлю.

Та й білочка долі гілками, долі гілками, дивиться, а лисиця розпушила хвіст, отворила рот, вивалила язик. Вже готова білочку вхопити. Увиділа білочка, що тут щось не те, що то погана звірюка, може її з’їсти. Та й вернулася, втекла горі та дерево та йдеревом поскакала далі.

Біжить білочка, гой, слухай, щось іде лісом.

— Хто там такий?

— Я, вовк.

— Будеш ти мене кормити орішками — буду я жити з тобою.

— Та злази, злази з дерева, я тебе зараз накормлю орішками.

Білочка злізла, уже хоче на землю з гілки скочити, а вовк уже хвостом б’є в землю, уже підготовився вхопити білочку. Увиділа білочка, що якийсь він поганий, що тут щось не то, та й вернулася горі деревом. І побігла лісом далі.

Гой, дивиться вона, щось бігає.

— Хто там такий?

— Я, куниця.

А куниця теж по деревах бігає з гілки на гілку.

— Будеш ти мене кормити орішками — буду я жити з тобою.

А куниця як пустилася за білочкою, як погналася за нею з гілки на гілку, білочка вже не годна утікати. Але увиділа куниця мишку та й скочила на землю в листя. Скочила за мишкою, а білочка за той час утекла.

А ввечері білочка ледве вернулася д’мамі. Та й полягала всі спати, і мама, і більчата. А вона не сміла підходити, лягла собі збоку. І не розказує про свої пригоди. А вночі підсунулася до мами та й мама її прияла до себе. І разом переночовали. Та й на другий день розказувала вона про свою мандрівку. Розказувала, як вона лісом ішла, що їй зайчик казав і як її хотіли погані звірі з’їсти.

Мама її вислухала і приймила до себе, і вже їй ся не хотіло, щоби мама її кормила орішками. А ходила вона з мамою і з братиками й сестричками сама по орішки, по гриби й малинки. Та й вже сама кормилася.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

83 (2366). Як подорожувала білочка. СУС —. 3 грудня 1990 р. Чичерський Олександр Павлович (1910). Львівська область, Турківський район, село Гусине