Українські народні казки

Як показували дідька

Українська народна казка Бойківщини

Жив собі чоловік вірно зі своєю жінкою. Прийшов Великдень, і пішла жінка сповідатися. Прийшла до ксьондза, стала сповідатися, а ксьондз їй говорить: — Я вас трохи й люблю. Та й договорилися. Висповідалася жінка, прийшла додому і каже чоловікови:

— Знаєш що, чоловічку? Договорювався зо мною ксьондз.

— Ага, коли він такий мудрий, то й я не дурний. Йду до него і позичу в него пшениці, аби, поки вродить, я мав що їсти.

— Добре.

Договорилися обоє з жінкою, і пішов він до ксьондза. Та й каже:

— Позичте мені пшениці.

— Добре, позичу.

— Але дасте коней, аби я д’вечеру взяв пшеницю і завіз у млин.

— Добре, — ксьондз каже.

Д’вечеру приходить той чоловік до ксьондза, ксьондз впряг йому коні, всипав тоту пшеницю, що йому позичив, і той поїхав у млин. Але не їде в млин, а поза млин та й приїхав додому. Приїхав, став під вікно і слухає.

А ксьондз уже в жінки дома. Говорять з жінкою, а чоловік під вікном слухає. Тоді ксьондз розібрався і лягають з жінкою спати, а чоловік починає стукати.

— Жінко, жінко, утвори!

— Хто там?

— Та я. Втвори, то я! Ксьондз каже:

— Де мені ся сховати?

— У скриню в сінях.

А в ту скриню все зсипали попіл і сажу. Вона її відкрила, ксьондз туди вскочив, і вона закрила. А чоловік зайшов до хати та й ліг з жінкою спати. Жінка й питає:

— А коні де?

— Стоять.

І порадилися чоловік з жінкою:

— У нас є ксьондзові коні. Завтра поїдем до міста і щось купим. Рано чоловік каже:

— Жінко, вставай.

Встала жінка, виходять у сіни, беруть тоту скриню, а жінка каже:

— Та де ти її несеш?

— Жінко, я знаю, що там є. Тихо будь.

— Добре, як знаєш, то знаєш.

Скриня вже на возі, висадив жінку на віз і їдуть обоє до міста. Їдуть дорогою, а люди питають:

— Що везете?

— Та везу дідька на базар.

— Якого дідька? Покажіть.

— То треба заплатити, треба дати двіста рублів, аби подивитися. Складіться і заплатіть.

Жінки склали гроші і заплатили. Він в’їхав на базар та й каже:

— Вам ліпше тут показувати чи везти до вас додому?

— Додому не треба. Тут показуйте.

Ґазда як утворив скриню, ксьондз як вилетів, як став тікати. Почали кричати: — Дідько, дідько, дідько!

Ксьондз утік. А ґазда купив собі, що треба, і поїхав з жінкою дому. Та й відогнав коні з возом ксьондзови. І живуть вони з жінкою й донині.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Берлоги, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
27 жовтня 1994 року
Оповідач: Фединяк Дмитро Федорович (1929 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.