Як причепилася чужа жінка

Українська народна казка Гуцульщини

Їхав чоловік дорогою і увидів, як на однім подвір’ю б’є жінка чоловіка. А той став і сміється. Та й каже:

— Якби вона була моя, то вона би руки до мене не протягала.

А жінка каже:

— Як хоч’, то я буду твоя.

І виходить вона на дорогу, і сідає до него на фіру.

— Вйо! Поїхали!

Чоловік подумав, що вона з ним хоче під’їхати. А ця з воза не злазить, аж поки доїхав додому. Чоловік розпрягає коня, а чужа жінка йде просто до хати. Нікого нічого не питає, стає коло кухни і береться за горшки, починає готувати їсти. Чоловік заходить до хати, а його жінка зачинає з ним сваритися:

— Що ти, — каже, — привіз додому? Мені кухарки поки що не треба. А нащо тоді я?

А та каже:

— Тепер уже я жінка його, не ти. Ми так договорилися. І починається межи ними велика сварка.

Та чужа зварила вечеряти, розбирається і лягає спати. Видить чоловік, що його найшла біда, і радиться з жінкою. Що робити, щоби ця відчепилася? Жінка каже:

— Питай ї’, що вона хоче. І дамо, що хоче, і най відчепиться.

На другий день ця знову стає коло печі і береться варити їсти. Чоловік говорить:

— Слухай, та я ж пожартував. Чо’ ти до мене причепилася? Кажи, що хочеш, і я тобі даю, і йди собі додому.

А вона говорить:

— Дай мені половину всего свого маєтку. Тоді я вступлюся.

— Ну що ж, як так, то й так. Каже вона:

— Іди приклич війта.

Вона хоче брати маєток при війтови, кличе його на поділевщину. От прикликали війта. Вона говорить:

— Складай мені все на купу. Всі горшки, миски, лижки — все, що маєш.

Цей бере складає.

— Гай тепер діли все наполовину, на дві купі.

Чоловік розкладає: сюди миска, туди миска, сюди горнець, туди горнець, сюди мішок муки, туди мішок муки — все ділить наполовину.

Мав він дві корові — дає їй одну корову. Осталася ще кобила. Чоловік просить:

— Може би, хоть ця кобила лишилася мені? Вона сказала:

— Ні, половина кобили моя. Він каже:

— То бери всю кобилу собі.

Ні, вона не приймається цего. Лиш різати надвоє. Питає чоловік:

— Як різати?

— Уздовж.

Зв’язали кобилу, звалили на землю. Принесли двометрову пилу, поставили на кобилу і вже мають різати.

А ця чужа жінка бере і б’є цего чоловіка з одного й другого боку по писку. І говорить:

— Щоби ти не говорив, що ти би когось навчив. Я свого вдарила раз, а тебе два.

І обернулася й пішла, і нічого в него не брала.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Уторопи, Косівського району, Івано-Франківської області
7 червня 1987 року
Оповідач: Цимбалюк Василь Дмитрович (1925 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.