Українські народні казки

Як пропав багатий вуйко

Українська народна казка Гуцульщини

Було собі два брати, один бідний, а один багач. І той бідний мав сина. І помер бідний, і хлопець лишився сиротою. Пішов він до вуйка, аби вуйко його навчив, як жити. А вуйко каже, що нема правди на світі.

— Ні, є правда на світі, — каже хлопець.

— Нема.

— То даймося в суд. Най розсудять нас, чи є правда на світі, чи нема.

Вуйко каже:

— Маємо йти, і кого здибаєм, будемо питати, чи є правда на світі, чи нема. Будем питати до трьох раз.

Ідуть вони і здибали стару кобилу. І питаються, чи є правда на світі, чи нема. А кобила сказала, що коли би була правда, то її би хазяїн не прогнав на старість. Нема правди на світі.

Ідуть далі, здибали старого пса. І пес сказав так:

— Коли би була правда на світі, мене би на старість не нагнали від хати. Нема правди на світі.

Ідуть далі і здибають стару бабу. Питають її, а баба каже, що нема правди на світі, бо її діти її відрядили, і вона просячи ходить. Якби була правда, то діти її утримували б, а вони післали її просити.

І вуйко забрав у хлопця все, що в него було, бо хлопець програв. Хлопець пішов у ліс вішатися. Підходить він до дерева, а тут надбіг вовк. Хлопець поліз на дерево, бо боявся вовка. Вовк зачув людину і нюшить під дубом, не вступається. А хлопець не злазить з дуба.

А під той дуб прийшли три чорти і говорять собі. А вовк утік. Каже один чорт:

— Що ти нині робив?

— Я в однім селі заткав малиновим корчем воду. І нема води, і люди будуть грішити, і нам буде дохід.

А другий каже:

— Я мучу цареву доньку. Цілий день я мучу її. І ніхто її не виходить, такого лікаря нема. Є лиш один лік — утесати глухого вугла і підкурити її димом з тих трісок. І вона одужає.

Як зійшло сонце, він зліз з дуба і пішов у те село. І здибає на дорозі бабку, що несе воду.

— Бабко, — каже, — дайте води напитися. Бабка каже:

— Я не дам, бо мені самій мало. Я виляпала, так далеко несучи.

— Бабко, — каже, — я зараз так зроблю, що буде у вас доста води.

Дала вона йому напитися, і він пішов та витягнув той корч, і була вже вода на ціле село.

Та й пішов він до царя. Утесав глухого вугла, підкурив доньку, і чортисько вступився. І цар сказав йому, щоби він жив у него, в царя. І дав йому частину царства. Та й там він осівся.

А багач учув, що той уже в царя, та й пішов до него запитатися, як він попав до царя. І хлопець сказав, що вішався, і прийшли три чорти. І говорили під дубом, а він чув. Все розказав хлопець.

Багач і собі пішов до того дуба. А чортів не було. Аж тоді прийшли вони до дуба, як він уже завісився. І щезли би та пропали забрали його душу.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області
16 липня 1987 року
Оповідач: Стовп’юк Анна Лук’янівна (1903 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.