Українські народні казки

Як пропав скупий багач

Українська народна казка Гуцульщини

В однім селі були два люди, один багатий, а другий бідний. Жили собі близько оден від другого. Стрітилися вони коло багацького подвір’я. Питається багач у бідного:

— Що ти тепер поробляєш? — Та нема ніде роботи. А здалося би трохи заробити грошей, бо приходять свята Великодні. Треба муки білої на паску, сала. Каже багач бідному:

— Іди на цей тиждень до мене робити. Я тобі заплачу, і все собі покупиш, що тобі треба на свята.

Погодилися.

Прийшов бідний до багача у великодний понеділок робити. Поробив у понеділок, поробив і в вівторок. Каже багачеви ввечері:

— Дай мені грошей на середу. Жінка піде в ярмарок, накупить, що нам потрібно на свята, а я таки завтра іду до тебе знов робити. І середу, і четвер буду робити. А в п’ятницю, знаєш, свято. Але я тобі буду замітати, порядки робити коло хати. І в суботу великодну до полудня буду робити. А від полудня піду до хати, бо, знаєш, треба побритися, помитися. Свята приходять.

— Добре, — каже багач, але грошей йому у вівторок увечер не дає.

— Дам тобі гроші в четвер. Жінка встигне все покупити. То є ще часу до свят.

Робить бідний у багача й середу. І четвер до полудня.

— Давай, чоловіче, гроші, най я понесу жінці. Най жінка покупить усе, бо час уходить.

Каже багач бідному:

— Не треба твої жінці трудитися. Печи, варити. Моя жінка буде печи, виварювати, а я тобі в п’ятницю великодну все готове дам. Але ти ще лишайся робити в мене і в п’ятницю великодну.

Бідний втішився, що дасть готове багач, варене й печене. Замітає в него, порядки робить делікатні. Штрамує багача на свята. Бо до багача мають на свято з’їхатися багато гостей.

Настала субота. Каже бідний багачеви:

— Давай то своє готове печене й варене. Най несу до хати.

— Ану сідай, хлопе, тут та слухай, що я тобі скажу. Моя жінка завтра рано йде святити до церкви. Принесе свячене до хати. А я тобі наберу свяченого, готового, лиш сядеш з жінкою, з дітьми та будеш їсти.

Каже бідний чоловік багачеви:

— А вдавило б тебе то!

Та сокирчину під паху, та й до хати. Розказує жінці: так і так. Все розказав, як багач його вимордував цілий тиждень. Поплакали жінка з дітьми. Але добрі сусіди знали це все. Як сфальшував багач. І назносили бідному чоловікови всякого добра.

Проминули Великодні свята. Каже бідний чоловік свої жінці:

— Піду я до того дурня.

— Та чого підеш? Я його не хочу видіти ніколи в світі. І не хочу знати, чи він жиє, чи вмер.

— Е. Йду таки йому сказати, що я обробив свята, як люди. Та й пішов таки.

Багач сидів на приспі. Бідний чоловік сів коло него. Багач не хоче до него говорити. А бідний таки почіпає багача, хоче говорити з ним. Каже він багачеви:

— Видиш, чоловіче, який ти фальшивий? Я тобі виробив цілий тиждень, ми мали згоду, що ти мені заплатиш, а ти мене вирядив пусто, без нічого.

Багач влютився. Штрик у комору, утяв кусочок сала, подає йому в руки та й каже:

— На, йди до чорта.

Чоловік узяв той кусок сала, прийшов додому. Питається жінка в чоловіка:

— А що там була в багача за бесіда?

— Та я йому розказав так і так, так і так. Як я запусто виробив тиждень. А він на то влютився, штрик у комору, утяв кусок сала та й сказав: «На, іди до чорта». А ти знаєш що, жінко?

— Що?

— Я таки йду до дідька. Давай мені хустину, най я завию це сало.

Та й пішов до дідька. А жінка в плачі.

— Не бійся, жінко, не бійся. Я повернуся.

Заходить він у ліс, знайшов чортівську печеру. Та й каже на брамі чортови:

— Я був у гостях у мого сусіди-багача, а він передав мною вам у подарунок кусок сала.

— Добре, добре, — сказав чорт. Узяв то сало у печеру, а чоловікови сказав: — Зажди.

Чоловік постояв. Чорт виносить скатерку.

— За твій труд, що ти йшов сюди так далеко, на тобі цю скатерку.

Чи на полі, чи в лісі, чи дома — де захочеш, розкриєш цю скатерку і скажеш: «Накладися, скатерка, всяким добром харчовим».

Поклав бідний чоловік у пазуху скатерку, відбіг кавалок дороги від чортівської печери і схотів попробувати, чи чорт не обманув.

— Накладися, скатерка...

А то скатерка розстелилася і всіляка їда на ній! Він ще такої навіть не бачив. Ще й до того вина та горівки. Зрадів бідний чоловік і пошмалив додому. Та й розіклав скатерку в хаті на столі. Та й каже жінці та й дітям:

— Приступайте до їди.

А жінка каже:

— Та що будемо їсти? Нічого не видимо. А чоловік каже скатерці:

— Накладися, скатерка, всяким добром харчовим!

А там з’явилося добра, як у великому ресторані. Жінка каже чоловікови:

— Ми можемо тепер, чоловіче, ушкварити багачеви.

Роблять вони велику гостину. Скликають півсела. Та не лишають і того багача. Багач видить з-за брами, що до бідного сходяться гості. Та й думає собі: «Чим він буде приймати так багато людей?»

А бідний понакладав на столи всіляки наїдки й напої. Усі по-сходилися, кого просив, лиш багач не йде. Посилає багач до бідного чоловіка слугу:

— Іди крадьки подивися, чи там є що їсти. Але би тебе ніхто не замітив.

Слуга побіг, обдивився і побачив, що ніколи і в багача такого не видів добра. Прибігає слуга до багача та й каже:

— Батечку, не тільки їсти, але й пити доволі. Всіляких напитків. Люди їдять, п’ють, співають, набуваються.

Багач із злости розірвав собі сорочку на грудях. Та й думає: «Він післав до мене післанця, щоби я прийшов до него на такий великий бал. А я не піду до него, поки він сам до мене не прийде». Багачів післанець каже бідному чоловікови:

— Сказав багач: не піде до вас на бал, поки сами до него не прийдете.

Приходить бідний до багача та й каже йому:

— Та я посилав до тебе післанця, а ти чогось не приходиш. Чому не йдеш?

А багач йому каже:

— Я тоді до тебе піду, як ти мені розкажеш, з чого ти забагатів.

— Скажу поправді. Як ти дав мені то сало та й сказав: «На, іди до чорта», я тебе послухав та й до чорта пішов. І мене чорти обдарували за мій труд. Таку скатерку дали, що де розкладу — чи в домі, чи на поли, чи в лісі, — то скатерку добро харчове встелює, їсти й пити, скільки хочеш. І грошей не треба.

— Так? — сказав багач.

— Так, так, — твердо відповів бідний чоловік.

— Але все одно до тебе не піду, бо не маю коли.

Бідний пішов собі до своїх гостей гостуватися. А багач у свою стайню витягати свині. Мав їх три. Ріже всіх трьох. Та й думає: «Отак. Той бідолаха дістав у чортів одну скатерку, а як я привезу їм фірою три пацюки, то мені дадуть три-чотири скатерці. А може, й п’ять. Думаю, є за що».

Це була неділя, але не гріхувався багач, різав свині й на фіру тягав. Упряг пару коней. І поїхав він у ліс, до тої самої печери, про яку розказав йому бідний чоловік. Приїхав перед залізної брами і крикнув згорда:

— Гов, є хто тут? Виходить з печери чорт.

— Є, є. А що треба?

— Я привіз вам три свині. Оброблені, готові.

Забрали чорти свині в печеру. Та й нема чортів. А багач говкає. Виходять чорти.

— Що треба тобі, чоловіче?

— Дайте мені скатертів. Таких, як ви дали тому чоловікови, що приніс вам лиш кусок сала.

Виносить чорт скатерку. Але то пуста. А багач не знає того, що вона пуста.

— Що ви мені одну даєте? Треба мені дати чотири-п’ять. Бо я всі свині вирізав.

— Е, — каже чорт, — то треба зготовити, щоб було так багато.

— А то треба довго чекати?

— Треба, треба. Заходіть до наших палаців.

Затягають вони того багача в свої палаци. А там більше нічого не видко, лиш стіни залізні. Багач догадався, що вже йому ніколи не вийти на світ білий, та як зарув. Та з того йому й серце пукло.

Отак заздрість та й ненависть допровадили багача.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
13 січня 1986 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також