Українські народні казки

Як псові очі посоловіли

Українська народна казка про тварин

Мав ґазда пса. Доки той пес був молодий, то гавкав, а як постарівся, то уже не міг гавкати, і ґазда його нагнав. Ходив він так з тиждень по селі, аж раз зайшов у ліс та й здибає вовка. Вовк питається: «Чим ти жиєш, брате?» А пес каже: «Що найду, то з’їм». Каже вовк до пса: «Ходи зо мною, будем їсти м’ясо». Ідуть вони лісом, надибають стадо коней. Тогди бере вовк, качається, устав та й питається: «А з’їжилася на мені шерсть?» — «З’їжилася». — «А вуха нащурилися?» — «Нащурилися». — «А очі посоловіли?» — «Посоловіли», — відповідає пес. Тогди кинувся вовк на коня, забив його; наїлися вони м’яса того. Але відійшов пес набік та й каже сам до себе: «Або я собі сам так не годен зробити?» І пішов від вовка.

Здибає зайця та й питається його: «Чим ти, Яцьку, жиєш?» Заєць каже: «їм сухе сіно і з капусти качани». — «То ти дуже підло жиєш, — каже пес. — Ходи зо мнов, будеш їсти м’ясо». — «Добре», — каже заєць.

Ідуть вони і надибають стадо коней, що ся пасе. Тогди бере пес, качається, потому устав та й питається: «А з’їжилася на мені шерсть?» — «Трохи». — «А вуха нащурилися?» — «Нє». — «А очі посоловіли?» — «Не посоловіли», — відповідає заєць.

Кинувся пес на коня; кінь ударив його ногов та й забив. А заєць здалека приступає до пса та й каже: «Аж тепер я виджу, що очі тобі посоловіли. А я іду так їсти сіно і капусту, як-им їв!»

Як псові очі посоловіли. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 119. Зап. І. Волошинський в 1913 р. У с. Репужинці Городенківського пов. (Гуцульщина). Українські народні байки (звіриний епос). Т. І—II. Зібрав Володимир Гнатюк. — «Етнографічний збірник», т. ХХХVІІ-ХХХVІІІ, Львів, 1916., стор. 228—229. Паралелі: Б. Д. Гринченко, Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях, вып. 2, Чернигов, 1897., стор. 240—242; Українські народні казки, вибрані для дітей. Упорядкував Б. Грінченко, К., 1907., стор. 66—68; Українські народні казки, легенди, оповідання і речитативні вірші для дітей. Підібрали і впорядкували М. В. Нагорний, М. Ф. Ісірович, Г. С. Сухобрус, Л. К. Данилюк, К., 1939., стор. 220—221; Афанасьєв, стор. 84—85; Указатель сюжетов. [Составил В. Я. Пропп]. — Народные русские сказки А. Н. Афанасьева. В трех томах, т. 3, М., 1958., стор. 461; Бар аг, стор. 180; Казкі пра жывёл і чарадзейныя казкі. Складальнік К. П. Кабашнікаў, Мінск, 1971., стор. 109—111; Julian Krzyżanowski, Polska bajka ludowa w układzie systematycznym, Wrocław — Warszawa—Kraków, t. I, 1962., стор. 59. Ця ж казка з незначними відмінностями була записана й на Донеччині (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-6, од. зб. 642, арк. 176—178; од. зб. 643, арк. 188, 373), Полтавщині (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-7, од. зб. 809, арк. 107—109), Гуцульщині (Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 28-3, од. зб. 47, арк. 37), Галичині (Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР., ф. 3, од. зб. 544, арк. 2). Див. також: Відділ рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського АН УРСР., ф. 1-3, од. зб. 326, арк. 149—150; ф. 1-7, од. зб. 736, арк. 82—83.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.