Українські народні казки

Як птиці вибирали собі царя

Українська народна казка Закарпаття

Раз у лісі сиділи на зелених галузках усякі птиці: ворони, сороки, яструби, сови, сойки та інші і говорили між собою, що всі люди і звірі мають голову-царя, а що птиці — не мають.

Ворона сказала:

— Я думаю, що пташиним царем треба вибрати сову... (А сова була її кумою).

— І я так думаю, — говорить яструб. — Сова мусить бути нашим царем уже тому, що у неї велика голова.

А другі птиці підтримали ворону, і сову справді вибрали царем.

Розійшлися птиці кожна по своїй роботі. В’ють собі гнізда, несуть яйця, висиджують малих. Одні в’ють гнізда в лісі, другі — в селі. Лиш сова не твориться нічого. Вона знайшла собі місце в комині.

Горобець вчинив собі гніздо в стрісі і зніс шість яєць і висидів шість голопузят.

Потрапила сюди сова, з’їла малих і полетіла собі. Старий горобець дуже розсердився на сову і подав скаргу іншим птицям — нем’ясоїдам — синиці, дятлові, жайворонку і іншим.

Сі птиці зібралися і судять суд над совою, і рішили, що вона не може бути царем, бо заїдає малих пташок.

Се рішення взяв горобець і поніс до вищих птиць. По дорозі стрітив журавля:

— Куди ідеш, братчику-горобчику?

— Несу рішення проти сови... Ну і ти зі мною, допоможи моєму горю!

— Ой, неборе, я не маю часу, я мушу ловити жаб у болоті.

Горобець летить далі. Стрітив бузька:

— Братчику-горобчику, куди держиш путь?

— Несу рішення проти сови.

— Добре робиш, я тобі допоможу...

І почав строїти гніздо на самім вершку хати, аби видів сову в комині.

— Будь ти нам за царя. Але бузько не хотів:

— За царя треба вибрати таку птицю, котра цілий рік живе в одному краї...

Так зібралися птиці знов, аби вибрати собі нового царя... Яструб звідає сову:

— Ну, що ти скажеш?

— Пу-гу, пу-гу, пу-гу!

То значить, що вона буде царем. Але всі птиці запротестували:

— Вона з’їсть наших малих! Ми всі трудимося, а сова — дармоїд!

На се прилетів орел, і ворона говорить:

— Той буде царем, хто найвище полетить в небо. І всі погодилися.

Орел, жайворонок і сова почали летіти вверх, «волове вічко» спряталося орлови у хвіст.

Летять, летять, летять... Засвітило сонце, і сова впала. Жайворонок летів вище, але і він дальше не міг. Лиш орел летить, летить, летить, аж стратився у небі... І коли вже втомився, всі закричали:

— Хай живе наш цар орел!

Але в той момент «волове вічко» вихопилося з-під крила орла і підлетіло вище. Всі птиці сердито запищали і кинулися на нього кусати. Волове вічко спряталося в огород, тому воно ще й нині ховається в пліт. Хто цьому не вірить, хай мене позвідує.

Як птиці вибирали собі царя, «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 221. Друкується вперше. Варіант: Скубенич-Кость — Архів П. В. Лінтура.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).