Українські народні казки

Як півник вигнав лиску з зайчикової хатки

Українська народна казка про тварин

ЯК ПІВНИК ВИГНАВ ЛИСКУ ІЗ ЗАЙЧИКОВОЇ ХАТКИ — Українська Народна Казка Про Тварин
ЯК ПІВНИК ВИГНАВ ЛИСКУ ІЗ ЗАЙЧИКОВОЇ ХАТКИ — Українська Народна Казка Про Тварин

Жили собі лиска та заєць. У лиски була хатка льодяна, а в зайчика — луб’яна. Прийшла весна-красна, у лиски хатка розтала, а в зайчика стоїть по-старому. Лиска попросилась у зайчика переночовати та зайчика і вигнала.

Іде дорогою зайчик та й плаче, а йому навстрічу пси: «Тяв, тяв, тяв! Чого, зайчику, плачеш?» А зайчик говорить: «Е, як же мені не плакати! Була у мене хатка луб’яна, а в лиски льодяна; запросилась она ко мні та мене й вигнала». — «Не плач, зайчику, — кажуть пси, — ми ю виженемо».

Підійшли до хатки: «Тяв, тяв, тяв! Пійди, лиско, вон!» А вона їм з печі: «Як вискочу, як ухвачу, не стане і шерсті на хребту!» Пси настрашились і пішли.

Зайчик знов іде і плаче. Здибує його медвідь. «Чого ти, зайчику, плачеш?» А зайчик говорить: «Е, дай мені спокій, медведю! Як же мені не плакати: була у мене хатинка луб’яна, а в лиски льодяна; запросилась она ко мні та мене і вигнала». — «Не плач, зайчику, — говорить медвідь, — я вигоню ю». — «Ні, не виженеш; пси гнали — не вигнали, і ти не виженеш». — «Ні, вижену!»

Пійшли гнати: «Пійди, лиско, вон!» А вона з печі: «Як вискочу, як ухвачу, не стане і шерсті на хребту».

Медвідь напудився і пішов.

Іде знов зайчик та й плаче. Подибує його бик: «Чого ти, зайчику, плачеш?» — «Ба, та як же мені не плакати: була у мене хатинка луб’яна, а в лиски льодяна; запросилась она ко мні та мене і вигнала». — «Ходи, я ю вижену». — «Ні, не виженеш; уже пси гнали — не вигнали, медвідь гнав — не вигнав, та й ти не виженеш». — «Ні, я вижену».

Підійшли до хатки: «Іди, лиско, вон!» А вона з печі: «Як вискочу, як ухвачу, не стане і шерсті на хребту!»

Бик напудився і пійшов.

Іде знов зайчик та й плаче. Подибує його когут з косою. «Кукуріку! Чого, зайчику, плачеш?» — «Е, пійди геть! Як же мені не плакати: була у мене хатинка луб’яна, а в лиски льодяна; запросилась она ко мні та мене й вигнала». — «Ходім, я вижену». — «Ні, не виженеш! Пси гнали — не вигнали, медвідь гнав — не вигнав, і ти, когуте, не виженеш». — «Ні, я вижену».

Підійшли до хатки: «Кукуріку! Несу косу на плечи, хочу лиску посічи! Пійди, лиско, вон!»

А вона учула, напудилась, говорить: «Одіваюсь...» Когут знов: «Кукуріку! Несу косу на плечи, хочу лиску посічи! Пійди, лиско, вон!» А вона говорить: «Кожух надіваю». Когут в третій раз: «Кукуріку! Несу косу на плечи, хочу лиску посічи! Пійди, лиско, вон!»

Лиска вибігла. Він ю зарубав косою і став з зайчиком жити та поживати та добра заживати.

Як півник вигнав лиску з зайчикової хатки. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 212, Час і місце запису не зазначені. Золотая грамота. Іздаватель і отвічательний редактор Йосиф Н. Ливчак, Відень, 1865., стор. 6.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Художник ілюстрацій К. Шалварова