Українські народні казки

Як піп на жорнах молов

Українська народна казка Буковини

Їдна файна молодиця жила по сусідству з попом. Вийшла вона до керниці води набрати, а батюшка й собі вийшов. Та й хоче якось до неї приступити. Та й не знає, як би їй сказати, а починає їржати, як жеребець: «Іга-га, іга-гаа».

— Чого ви, батюшко, їржете? — питає жінка.

— А ти не знаєш, чого кінь до кобили їржить? Хотів би я від тебе чогось такого... Розумієш?

Жінка подумала та й каже:

— Не знаю, як бути.

— Я тобі на спідницю, на плаття дам. І туфлі куплю. А вона йому:

— Як так, то добре. Я не проти. Коли чоловіка не буде дома, то я вас покличу.

Прийшла жінка до хати і розказала все чоловікови. А чоловік їй:

— Добре, най приходи. Ми його навчимо. Я запряжу надвечір воли і ніби поїду до млина, щоб він видів, що я поїхав. А ти його заклич. Як я вернуся, заховай його у ваньтірчик, там, де кури та й жорна.

— Добре.

Затягнув чоловік у ваньтірчик два мішки кукурудзи, поклав їх коло жорен, а сам запряг воли, наклав на віз мішків з половою і виїхав з подвір’я. Він лиш від’їхав, а жінка вийшла й махнула батюшці. Той зразу прийшов. Приніс горівки й курку жарену, сіли вони за стіл. Лиш зачали їсти, а чоловік в’їжджає волами на подвір’я: «Гов! Гов!»

— Чоловік вернувся, — каже молодичка, — що робити?

— Ти мене десь заховай.

Вона вивела його до сіней та в той ваньтірчик. Заходи до хати чоловік та й каже голосно, так, щоб піп у ваньтірчику чув:

— Жінко, мусив вернутися, бо віл заслаб. Хочу їсти.

— Та нема нічого готового.

— Ріж кугута.

— Як я його буду різати? Ніч уже.

— Ріж кугута, сказав.

Узяв чоловік каганець та й пішов до ваньтірчика «за кугутом». Відчинив — а там піп.

— Ти чого тут? Кури прийшов красти? Я буду по млинах їздити, а ти кури красти? Мало тобі того, що в церкву приносять?

Батюшка злякався.

— Нє, не хочу я ваших курей.

— А чого ти тут?

Піп сюди, піп туди, не знає, що казати.

— Я буду їздити млинами, а ти кури красти? Як так, то змели мені цих два мішки кукурудзи. Змелеш — пущу і нікому не скажу.

— Добре, змелю, лиш пусти мене.

І почав піп молоти. Молов цілу ніч, молов день, а ще й мішка не змолов. Меле далі. А хазяїн йому лиш воду носи. Три дні молов піп, доки не змолов два мішки кукурудзи. Змолов, став і лиш боками носи. Вже не міг сарака й ноги переставляти. Відпустив його хазяїн, і пішов він до свої хати.

Відживився піп, поправився. От їдного разу виходи він до керниці, а молодичка увиділа його та й собі до керниці. Та до него:

— Іга-гаа, іга-гаа!

— А що, знов муки в тебе нема? — спитав її батюшка, повернувся і пішов до свої хати.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Росошани, Кельменецького району, Чернівецької області
23 жовтня 1979 року
Оповідач: Камінський Сергій Андрійович (1915)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.