Українські народні казки

Як піп сповідав

Українська народна казка Покуття

Колись, п’ятдесят-шістдесят років тому, хто на селі знав, що таке годинник? Його міг мати тіко пан — кишеньковий, на ланцюжку в кишені. А діти, які ходили до школи, і поняття не мали, що то таке годинник.

І в той час оден хлопець років дванадцяти найшов годинник. Хлопець послухав, що він так файно стукотить, і дуже втішився. І воно було добре, доки годинник був заведений, хлопчик слухав і радів. А коли завод скінчився, годинник перестав стукати, а хлопець не знав, як його завести, і засмутився. Узяв він катран, завив той годинник і поклав за острішок під хату, під солом’яну стріху.

А раніше всі діти йшли до попа сповідатися. Прийшов на сповідь і той хлопець. А піп що буде в такої дитини питати? Що де вкрав, що де найшов. А хлопець каже:

— Я найшов, отче, годинник. А піп питає:

— А де той годинник? Хлопець каже:

— Зав’язаний у катран, за хатою, за задніми дверми, за острішком.

— Добре, змов собі п’ять раз «Отче наш» і п’ять раз «Богородицю-Діву». Як усі діти, так і ти.

Хлопець пішов додому. Через деякий час він подивився до годинника, а годинника нема. «Ну, — думає, — більше я вже не піду сповідатися. Якщо піп украв годинник, то нема що говорити на сповіді правду».

Пройшло багато років, хлопець уже став парубком, найшов собі дівчину, хоче женитися. А колись був такий закон: якщо не підеш висповідатися, то піп не звінчає, не дасть шлюбу, і він пішов до попа й каже:

— Отче, я женитися хочу і хочу, аби ви мене висповідали. А піп питає:

— А та дівчина де живе?

— Отче, це вам не годинник, — каже парубок.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області
2 листопада 1986 року
Оповідач: Козьмик Василь Тодорович (1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.