Українські народні казки

Як піп і куратор потрапили в колесо

Українська народна казка Закарпаття

ЯК ПІП І КУРАТОР ПОТРАПИЛИ В КОЛЕСО — Українська народна казка Закарпаття
ЯК ПІП І КУРАТОР ПОТРАПИЛИ В КОЛЕСО — Українська народна казка Закарпаття

Був де не був один чоловік. Він помер і залишив маленького, ще не здатного до роботи, хлопчика. Хлопець підріс і пішов шукати роботу.

Іде чужим селом.

— Куди йдеш, хлопчику? — питає газда.

— Глядаю службу.

— Ходи служити до мене.

— Але я наймаюся тільки на сім років!

— Та мені на сім років ще ліпше. Кажи, яку платню хочеш?

— Дасте їсти й одежину. А коли буду везти з лісу дрова, одного кругляка скину собі.

— Най буде так!

Зайшли газда й хлопець до старости, написали угоду. Служить у ґазди хлопець, і все йому йде по руці. Газда забагатів, бо хлопець любив робити. Скільки разів слуга не везе з лісу дрова, завжди собі кине по кругляку. Накидав уже цілу купу дров. Так багато було дров у слуги, що спідні почали трухлявіти. Покрутив газда головою й каже:

— Що ти, Іванку, чиниш? Зверху кидаєш дрова сирі, а спідні гниють.

— То, прошу вас, моя платня! Най гниє! Літа минули, хлопець каже:

— Від вас я іду, бо вже сім років кінчилося, я своє відслужив.

За чесну працю газда хоче слузі віддячити.

— Служив ти, неборе, чесно й вірно! Я тобі дам зерна, грошей стільки, скільки хочеш.

— Мені нічого не треба.

Пішов газда до старости порадитися.

— Так і так, хлопчисько нич не хоче, йде собі геть. Люди мене осудять...

— За угодою ви не повинні йому щось давати. Він взявся задармо служити, а їжу й одежину дістав, — каже староста.

Та чоловік шкодує хлопця. Коли прощалися, знову каже: — Візьми, неборе, якісь грошенята. Ти заслужив.

— Коли дуже хочете мені платити, то дайте двадцять крон.

Ґазда дав вдячно. За двадцять крон хлопець купив ладану, висипав його на дрова й підпалив. Сидів хлопець коло ватри, доки всі дрова не згоріли. Чоловік дивиться й дивується.

— Я тобі, неборе, дав двадцять крон, а ти купив ладану, висипав на дрова й запалив. З чим підеш додому?

— Не ваша жура.

— Та візьми хоч сто крон на дорогу.

— Не беру нічого. Принесіть мені мій одяг. Іду собі, бо дрова вже згоріли на попіл.

Вирядив ґазда хлопця в дорогу, дав йому одяг, дав хліба й сала.

Горами, лісами, полями пішов хлопець до свого домівства. А Щастя хлопця чекало перед самим селом. Бо Щастя жило в хлопцевій хижі.

— Ой Іванку, як тебе чекаю давно! Вже цілих сім літ. Ти, мабуть, і не знаєш, що я твоя жінка.

— Я тебе не знаю, я тебе не хочу! Я залишив хату порожню! А вона в порядку?

— Все у тебе в порядку! І хата, і худобиця! Ходи швидко додому.

Приходить Іванко домів, дивиться і бачить: хата підметена, посуд помитий, ліжко застелене. Як видно, Щастя пильнувало обійстя і всюди тримало порядок.

Переночував Іванко, а Щастя йому вранці каже:

— Іванку, худобицю треба гнати на пашу.

— Яку худобу?

— Іди до стайні, подивися!

Відчинив Іван стайню, дивиться і бачить: два воли, два бички, дві корови, дві ялівки. Повідв’язував худобу, пустив на пашу.

А Іванів стрий — великий багач — заздрить Іванові:

— Жоно, дивися лишень, скільки маєтку заслужив Іванко за сім літ!

Стрий Івана у попа був першим куратором. Прийшов на фару й каже:

— Пане великоможний! Мій братанич хвалився, що його менші бичата за один день можуть зорати й заволочити всю вашу землю.

Розізлився піп за таку гордість. А попи, треба нагадати, в той час мали велику силу. Піп міг замкнути до тюрми, повісити, вигнати з хати родину, коли хтось не виконав його наказу.

— Най Іван прийде на фару! Прийшов хлопець, вклонився.

— Для чого ви мене кликали, панотче духовний?

— Ти хвалився, що твої малі бичата за день зорють і заволочать всю мою землю!

— Кому я хвалився?

— Своєму стриєві!

— Та я його й не видів!

— Не бреши! Твій стрий — у мене перший куратор. Він не звик казати неправду! Йди й ори мою землю! Коли за один день не зореш і не заволочиш, я дам тебе погубити!

Вернувся Іван додому й скаржиться:

— Стрий набрехав попові, що я хвалився, ніби мої малі бичата за один день можуть зорати й заволочити всю фарську землю. Піп наказав усе зробити. Коли не зроблю, дасть мене погубити.

Щастя заспокоїло хлопця:

— Не журися! Завтра підеш на поле з бичатами і до вечора все буде готове.

Запріг Іванко рано бичата в ярмо, пішов до попа:

— Дайте насіння, я їду орати.

— Тут маєш насіння, — показав піп гору мішків і додав: — Зореш — щастя твоє, не зореш — голова з плечей полетить!

Почав Іванко орати. А бичата так ідуть у плузі, що ледве землі торкаються ногами. Ще сонце геть-геть високо, а попові ораниці вже були й засіяні, й забороновані.

Надвечір хлопець пішов на фару.

— Зробив?

— Зробив!

— Усе?

— Все!

— Щастя твоє!

Та багатий спокою не знаходить. Достаток братанича його коле, лютий, що брехнею не може звести Івана зі світу.

Коли піп покосив траву, сіно склав у стоги, куратор пішов на фару й каже превелебному:

— Іванко хвалився, ніби його воли за одну ніч можуть все ваше сіно переїсти і вчинити гній.

— Най прийде до мене. Стрий зустрів братанича:

— Щось тебе пан превелебний кличе до себе. Іванко швидко на фару:

— Ви мене кликали?

— Кликав! Ти хвалився, що твої бичата за одну ніч можуть переїсти все моє сіно на гній!

— Я не хвалився!

— Не бреши! Ти казав своєму стриєві!

— Я стрия і не видів!

— Не бреши! Стрий — мій перший куратор! Він каже правду. Коли до рана не буде, як ти говорив, — голова не твоя.

Повернувся смутний хлопець додому.

— Для чого тебе піп кликав? — питає Щастя.

— Казав, ніби я хвалився стриєві, що мої бичата за одну ніч можуть переїсти все сіно у попа й до ранку вчинити з нього гній.

— Не журися, Іванку! Поведи бичата до стогів, лягай спати, до рана все буде готове.

Іванко так і зробив. Привів бичата до стогів, а сам солодко заснув.

На зорі Іванко чує: сіно бичата вже і з-під нього вискубують. Дивиться: стогів немає, замість них тільки гній копицями чорніє.

Пробудився піп. Позирає: сіна нема. Страх напав на попа. Чим тепер зимувати худобину? Покликав куратора:

— Ти моє сіно запропастив. Чим буду зимувати худобу? Ти мені порадив вчинити шкоду, а зараз сам мусиш зимувати моїх корів, волів, коней, овець! Коли не вчиниш так, тобі буде кінець!

Багатий стрий встряв у біду. Мусив продати свою худобу, щоб було чим зимувати попівську.

Стрий ще дужче розізлився на братанича. Будь-що хоче погубити його. Прийшов на фару й каже попові:

— Пане великоможний! Іванко хвалився, що міг би з вашим батьком на тому світі говорити.

Так собі думав: цього Іван не зробить, піп його загубить.

— Най прийде твій братанич до мене, — наказав піп, Іванко з’явився на фару.

— Ви мене кликали?

— Кликав!

— Для чого?

— Ти хвалився, що можеш на тому світі говорити з моїм отцем?

— Я не хвалився!

— Виходить, твій старий бреше? Ні! Він не звик брехати! Коли цього не вчиниш — голова не твоя!

Вдома Іванко розповів, яка його біда чекав. Мусить іти на той світ, глядати того старого попа, що давно помер.

— Не бійся! — каже Щастя. — Будеш на тому світі й зустрінеш попа. Йди на фару, кажи попові, що ти не впізнаєш старого попа, нехай з тобою іде і твій стрий, перший куратор. Він пам’ятає старого попа.

Іванко так і вчинив.

— Най прийде куратор на фару! — велів піп. Куратор прийшов.

— Мусите йти з братаничем на той світ, бо він молодий, не впізнає мого батька.

Так куратор сам себе привів до біди. Смутний повернувся додому.

— Печи, жоно, калачі, бо завтра рушаємо в дорогу.

— Куди?

— На той світ!

— На який?

— А так і так!.. — і розповів куратор жінці про все.

Що могла вчинити ґаздиня? Напекла калачів, бо на тім світі теж треба щось їсти. Щастя наказало Іванкові:

— Прийдете на розпуття, там будете стояти. Добре дивись: як будуть бігти червоні коні, а за ними білі в бричці — не кланяйся! Потім підуть чорні коні. А стрий най вклониться.

Так і було. Прийшли на розпуття, чекають. Раз лишень біжать червоні коні, за ними білі, запряжені до брички. Далі показалися і чорні...

— Стрию, кланяйтеся! Тут старий пан великоможний! Куратор вклонився:

— Добрий вечір!

І враз загримів у колесі. А старий піп випав з колеса — він був великим грішником і мучився в колесі. І каже старий Іванкові:

— Ти, Іванку, мене врятував словом і добрим серцем. Я потрапив у колесо, бо дуже мучив людей на землі. Здирав з них сім шкур, збирав багатство. Передай моєму синові, що і йому так буде.

Прийшов Іванко й розповів попові про його нянька.

— А де мій вірний куратор? — питає зляканий піп.

— Залишився на тому світі, в колесі.

Так жадібний куратор потрапив до колеса і ще нині в ньому обертається.

Як піп і куратор потрапили в колесо. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — частково 465С. Подається за: «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», е. 146 — 154. У інших казкарів збірки сюжет не зафіксовано.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).