Як розбійник спокутував гріхи

Українська народна казка Буковини

Їден чоловік був великим розбійником — убив дев’яносто дев’ять чоловік. Його мама пояснювала йому, що так робити не можна, що він наробив великих гріхів. А він розсердився і вбив рідну маму. За молодих літ не думав про гріхи. А як трохи постарівся, то подумав: «Багато гріхів я маю — убив цілих сто чоловік. Треба найти когось, щоб сказав мені, як ті гріхи спокутувати...» Найшов він їдного діда, розказав про свої гріхи, а дід каже йому:

— Іди та бери зернятко з яблука. Йди на оту гору та посади його. А з річки носи на ту гору ротом воду і поливай то зернятко, щоб воно зійшло. А як зійде — поливай далі, поки не виросте яблуня і не вроди. А як уроди, то обтруси на ній яблука, — сказав дід. — Як упадуть усі яблука, то, значить, прощені твої гріхи.

На ту гору треба було лізти по-пластунськи. Багато років носив він ротом воду, аж поки не виросла яблуня і не зачала родити. Як уродила яблуня, став він її трусити. Трусив, трусив, усі яблука впали, а їдно ніяк не впаде. Лишив він то яблуко і пішов до того старенького діда, Та й каже йому:

— Всі яблука попадали, а їдно ніяк не паде. А дід:

— Тобі не прощено гріх за маму: ти вбив свою маму, і це — твій найбільший гріх, Іди до коваля і замов залізні постоли та залізну палицю. Хай він закує твої ноги в ті постоли, а паличку прикує до руки. І йди світом. Коли впадуть постоли з ніг і палиця з руки, тоді будеш знати, що прощений твій гріх за маму.

Багато років ходив він дорогами, блукав лісами й горами, а постоли й палиця ніяк не падуть. Підходи до їдного села. Дорога туди вела попри кладовище, а на тому кладовищі якийсь п’яний б’є бучарою по могилі. Б’є й кричить:

— Вставай з гробу!

Не міг цего старий розбійник витримати. «То ти ще й мертвому спокою не даєш?» — думає він. Заходи на кладовище, іде до п’яного і каже:

— Що ти не даєш спокою умершому?

А п’яний обертається до него і хоче його бити. Розбійник подумав: «Багато гріхів я маю, то зроблю ще їден». Вдарив п’яного своєю залізною палицею і вбив. А як убив, то так усе залізо й попадало з него.

Іде він до діда та й каже:

— Я думав, що більше гріхів зароблю, а вбив п’яного — і прощено мені за це найтяжчий гріх.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області
11 травня 1979 року
Оповідач: Скаженюк Дьордій Степанович (1907)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.