Українські народні казки

Як розжився бідний брат

Українська народна казка Гуцульщини

Були два брати, бідний і багатий. Бідний у багатого працював. Мав він багато дітей і не в силі був тілько заробити, аби мав тих дітей чим прогодувати. І прийшов до него голод. Нема куди рушитися. Прийшов він до багатого брата та й каже:

— Брате, дай мені корець пшениці або корець муки, бо моя сім’я гине з голоду.

А багатий брат йому сказав:

— Дам тобі корець пшениці, але дай мені око вибрати.

І дав бідний вибрати собі око за килу пшениці. А коли з’їли ту килу, він іде до брата просити другу.

— Давай друге око вибрати, — сказав багатий брат.

— Бери. Лиш давай килу пшениці, щоб діти мали що їсти. Вибрав багатий брат бідному друге око, скинув на фіру килу пшениці та його сліпого брата і повіз до жінки й дітей. А жінка каже:

— Боже, Боже, що ж я тепер буду робити?! Кила пшениці минеться, а ти ж лишишся темний навік. Та й осмеро дітей. Чим я буду їх кормити?

Водила жінка темного чоловіка на головний гостинець. Та й люди йшли, а він сидів і просив, і люди йому давали. І так вони жили.

А одного разу жінка забула піти за ним, бо то були жнива. А він піднявся і пішов сам. Він гадав, що то день ще. І заблудився в дубовім лісі. І там сидів. А його шукали.

Сидить він під дубом, чує — щось гудить. Прилетіло і сіло на того дуба, що він сидів під ним. А дуб схитався, аж коріння рушалося. Чує через годину — друге таке гудить. І сідає на дуба, де й то перше сіло. Поздоровкались вони одно з другим та й починають балачку. Питає одно другого:

— Що в тебе в державі?

— У мене, — каже, — в державі негаразд. Вибрав брат братові очі за два корці пшениці. Але якби хтось знав його лік, то він би так видів, як видів малою дитиною. Семого липня, — каже, — на Йвана би його жінка провела через дев’яту межу, аби собі вмив росою три рази очі, і буде видіти так, як видів.

А друге каже:

— А в мене не таке сталося. У мене народ робить греблю великі роки і не годен доробити. А там, — каже, — є крива верба. Якби на греблю втяли ту вербу, то була би гребля, поки села того.

— А в моїй, — каже, — державі в однім місті не стало води. Люди носять воду за три верстви. А там жаба, — каже, — залізла в джерело й заперла воду. Хто би, — каже, — тоту жабу вибрав, буде вода, як була.

А той другий каже:

— У моїй державі є в царя дівка, що вже великі роки хоруе, і ніхто не годен її вилікувати.

А цей сліпий все слухає, як тоти два говорять.

— А тої дівки, — каже, — ліки в її печі, а не в лікарів. Там миші наносили зела. В тому зелі її скупати — і буде здорова.

Сліпий все вислухав. А на завтра найшли його в лісі і привели додому. І на Івана водила його жінка, аби вмив собі очі. Повела на дев’яту межу, він собі очі вмив і став видіти. І тоді він сказав жінці:

— Я йду в то міста, де людям треба отворити воду. Прийшов він туди і оголосив:

— Я вам, люди, добуду воду!

І люди склали йому великий маєток. А він сказав:

— Відвезіть це до мого дому. А мене спускайте в колодязь. Коли я хилитну ланцами, аби ви мене скоро тягнули вверх, би мене вода не захопила.

Витягнув він ту велику жабу і кинув до бочки, що нею воду тягали. Витягли її нагору й порубали. І пішла вода. А йому додому відвезли великий маєток.

Іде він знов у мандрівку. До того міста йде, де в царя донька хвора. І зголосився до царя.

— Хочеш, царю, аби я тобі дівку вилікував, то нічого мені не переч. Аби-с нічого не казав мені.

І цар сказав, що не буде йому перечити. Він сказав цареві:

— Дай котел, чокан і роскаль.

Дав йому цар цисе діло, що він казав. Заходить він до хати і валяє піч. Розбив кавалок печі і найшов гніздо з тим зіллям, що миші наносили. Наливає в котел води, вкидає тото зілля й варить. Зварив то, бере дівку і купає в тім. Один день купає, другий і третій. І дівка вже за другим разом зачала сміятися і сказала:

— Давайте їсти.

А третього дня зовсім стала весела й здорова. Царі дивляться і дивуються, як це таке може бути. Питає цар:

— Що тобі дати за те, що ти мені доньку вилікував?

— Що дасте, то й добре буде.

І цар дав йому великі гроші, і вернувся він додому. Та й пішов у то село, що треба греблю робити. І сказав голові:

— Я вам поможу, що гребля буде стояти, поки села буде. Урубайте ту криву вербу і затягніть на греблю.

І так зробили, і гребля твердо стояла. І стоїть і нині. А йому люди добре за то заплатили, і пішов він собі додому. Так розбагатів бідний брат. Тепер уже мав він чим свої діти годувати.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Верхній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
8 березня 1984 року
Оповідач: Підгородецький Микола Матвійович (1913 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.