Українські народні казки

Як розжився бідний сторож

Українська народна казка Буковини

Був собі сільський дядько. Мав десять дітей, і жили вони з жінкою бідно. Дожили до того, що вже не було й куска хліба в хаті. Жінка посилає чоловіка то до одного начальника, то до другого, щоб помогли, але ніхто на них не звертав уваги. От жінка й каже:

— Чоловіче, їдь-но до Москви, до Микити Сергійовича Хрущова, і попроси в него допомоги. Може, він щось поможе?

Чоловік каже:

— Добре ти кажеш. Піду я.

Позичив він трошки грошей у сусідів, зібрався й поїхав. Приїхав до Москви, а до Микити Сергійовича не допускають. Але він плакав і добився, що пустили його. Зайшов, а Микита Сергійович питає:

— Ну, що там у тебе, дядьку? А він і каже:

— В мене десятеро дітей, і я дуже бідний. Ми вже не маємо й куска хліба в хаті. Я роблю в колгоспі сторожем, заробляю мало. Жінка не може йти на роботу, бо десятеро дітей, і ми пропадаємо з голоду. Куди не звертався, ніхто мені не поміг, і я прийшов до вас.

А Микита Сергійович каже:

— Ви робите сторожем, то треба ж не спати. Чоловік чекає, щоб він ще щось сказав, а той каже:

— Все. Ідіть додому.

Чоловік не смів йому нічого більше казати і пішов, а Микита Сергійович наказав:

— Випишіть йому трошки грошей допомоги, і най дідок їде додому. Дали йому трошки грошей, він дещо купив і поїхав додому. Приїхав додому, а жінка й питає:

— Ну що, чоловіче?

— Та дали мені трошки грошей, я купив вам щось та й приїхав.

— І все?

— Все.

— А що ж тобі Микита Сергійович сказав?

— Та сказав: «Ви робите сторожем, то не спіть». Я чекав, що він буде далі казати, а він відправив мене додому. І я пішов. Оце й усе.

А жінка й питає його:

— Як ти, чоловіче, сторожуєш, що ти робиш уночі?

— Та, — каже, — що? Трохи змерзну, залізу в солому та й сплю.

— То ти, — каже, — не спи: побачиш, чого то він так казав. Пішов він на роботу та й першу ніч вирішив зовсім не спати. Ходить туди-сюди, покурює. Коли дивиться, їде машина і направляється просто на тік. Сторож сховався. Ті під’їхали, зійшли з машини, походили кругом, фівкнули раз-другий — тихо. Почали вони грузити на машину мішки. Ті мішки були за дня набрані, але машина не приїхала і не забрала їх, а тепер забирали злодії. Вони грузять, а сторож вийшов та й каже:

— Ви що робите? А вони:

— Тихо, дядьку. Ми це вам відвезем.

— Та як же ви мені відвезете?

— Відвезем, даємо вам чесне слово.

Набрали та й поїхали. Вертаються і з ходу набрали другу машину зерна. Кажуть йому:

— Ми ту машину вам скинули.

І поїхали. Сторож приходить рано додому, а жінка йому:

— Чоловіче, скинули нам цілу машину пшениці.

— Тихо, жінко. Ховаймо її та й будемо добре жити. Іди на базар і купи поросяток.

А потому ще раз приїхали до сторожа вночі — там була вже кукурудза.

— Давай кукурудзу.

Завезли йому додому машину кукурудзи. Так і пішло в него: машинами йому везли зерно з колгоспного току. Свиней вони вигодовували, корову завели. Різали свиней, торгували. Та й каже жінка чоловікови:

— Васильку, відвези Микиті Сергійовичу якийсь подарунок. Спекла вона колач, зарізали кабана, з самого хребта сала врізали, ковбаси домашньої наробили та й поїхав з тим Василь у Москву. Приїхав, а його знову не пускають. Він каже:

— Я маю дати Микиті Сергійовичу подарунок за те, що він мене добре нарадив.

І вони його пустили. Поклав він тайстру у коридорі коло дверей, а сам зайшов до Микити Сергійовича та й каже:

— Миките Сергійовичу, я два роки тому був у вас, і ви мене добре нарадили — сказали, щоб я не спав. Я роблю сторожем і не сплю. Жив дуже бідно, а як не став спати, то живу добре. Вже маю корову, свині, кури, гуси — все в мене є. І діти мої учаться, оден уже женився. Добре, дуже добре мені. І от я вам привіз подарунок.

Виходить він у коридор за тайстрою, а тайстри нема. Повернувся чоловік та й каже:

— Миките Сергійовичу, у вас тут тоже не сплять. Спасибі вам і до побачення. Вийшов і поїхав додому.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ставчани, Хотинського району, Чернівецької області
18 жовтня 1986 року
Оповідач: Лазарюк Петро-Григорій (1921)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.