Українські народні казки

Як розжився бідний

Українська народна казка Буковини

Був собі багач і був бідний. Жили вони в сусідстві. Бідний все ходить на заробітки до панів, а багачу не подобається, що той багато грошей заробляє. Дожили вони до жнив, та й усі бідні йдуть на заробітки — косити. А багач приходи до бідного та й каже:

— Ти щороку йдеш на заробітки. Возьми й мене. Бідний на те:

— Добре, підем. Готовтеся на завтра та й забираємось.

Багач сказав жінці, щоб зготовила на дорогу торбу, а бідний узяв, що в хаті було.

Вийшли вони на дорогу та й ідуть. Несуть коси, граблі. Ідуть вони, йдуть та й похотіли їсти. Багач каже:

— Сідаймо їсти. Сіли вони.

— Ти, знаєш, що я надумав? — каже багач. — їжмо дорогою твою їду, а на роботі — мою.

Бідний відповідає:

— Най буде.

І їдять вони всю дорогу бідного їду.

Приходять на лан. Вже бідний торбину витрусив. Іде ватага, здибає робочих і закликає до пана. Пан післав їх у поле, і каже ватага:

— Ви ставайте тут.

— А яка ціна?

— Якщо на панських харчах, то 80 леїв, десять кілограмів кукурудзяної муки і два кілограми бриндзи, а як на своїх харчах, то круглу тисячу дає.

Багач каже:

— Ми будем на своїх харчах, щоби було більше грошей. А бідний став і думає, як йому вийде з багачем.

Ватага відзначив їм і поїхав далі. Зачинають вони косити. Косять від ранку до полудня. Бідний каже:

— Ми нічого не їмо? Вже полуднє? А багач йому:

— Що ти будеш їсти, як ти свою торбу вже в дорозі витрусив?

— А в нас же була бесіда, що в дорозі будем моє їсти, а на роботі — ваше.

— То ти рівняєш свій малай до моїх паляниць? Ти ж не рівняй свою їду до мої.

А бідний каже:

— Якби я був таке знав, то їв би сам своє або договорився з ватагою про панські харчі.

А багач нічого не каже, сідає їсти. Витягає ножик, крає паляницю, сало і їсть. Бідному не дає. А той каже:

— Мой, чоловіче, дай мені хоч трохи, бо дуже голоден. А багач каже:

— Дам, але дай ножем око видовбати.

Бідний їсти хоче і ока шкода. І не вірить, що багач видовбе йому око, думає, що в него не стане на це совісти. А багач дав їсти та й каже:

— Я сказав направду.

Дає йому хліб і сало, бідний простягнув руки брати той хліб, а багач видовбав йому ножем око. Бідний заткав око, перев’язав і їсть. Та й каже:

— От я вже й заробив.

— Так тобі й треба, — тішиться багач, бо хоче, щоб той забрався, а йому всі гроші залишилися.

Встали вони до роботи. Бідний перев’язав око і помалу роби. А на другий день багач знов сідає їсти, а бідному не дає. Бідний каже:

— Я голоден. Ти ж мені око видовбав.

Не дає багач. Той їсть, а той сидить. Встає багач і каже бідному:

— Гай уставай! До роботи!

І знов косять. Багач не голоден, а бідний нічого не їв. Роблять вони, роблять. Каже бідний:

— Та йдім відпочиваймо. Та й дай мені щось їсти.

— Як дасиш мені ще друге око видовбати, то дам їсти.

— Невже в тебе стілко совісти?!

А багач їсть і бідному не дає. Каже бідний:

— Ну дай кусочок хліба.

— Дай око видовбати.

Дає багач хліб. Той лиш простягнув руку, а багач шурнув ножем і то друге око вибив. Взяв бідний рушник, обв’язав собі очі, переламав до коліна граблисько, зробив собі палицю і пішов.

— Коси, коси, наживайся!

Ішов він, ішов дорогою. Чує, що вже вечір, бо тихо стало. Мацає, а коло дороги — керниця. Мацає він далі, де би лягти, а там недалечко була копичка сіна. Намацав він ту копичку, сідає під то сіно й сидить. А то була керниця, коло якої чорти казки казали. Чує він — хтось дряпається на журавель. «Дряпу-дряпу-дряпу», — вилізло! Чує знов — «скранц-скранц-скранц» журавель. «Дряпу-дряпу-дряпу», — вилізло. І третій раз зарипів журавель, і третє вилізло. Питається старший чорт:

— Ну, що ти зробив цими днями, яку роботу?

— А що я зробив? — каже. — Післав багача з бідним на косовицю, а багач бідному очі повидовбував за їду.

— А ти що зробив? — питає другого.

— Я закрив в одній керниці джерело води, і у всіх керницях води не стало. І люди страждають без води.

— А що ти зробив?

— Я пустив жабу під підлогу в панському домі, і жаба з пані ссе кров. Паня зробилася, як сухар, а жаба така — як порося.

— А що робити, — питає старший чорт, — щоби бідний бачив на очі?

— Щоб бідний взяв з цеї керниці води, то буде бачити світ.

— А що робити, щоб вода була, де ти закрив усі джерела?

— Перевірити всі керниці, знайти той осиковий кіл, витягти його — і в усіх керницях буде вода.

А той під копицею чує, що чорти говорять.

— А що робити, щоби паня вчуняла? — питає старший чорт. А другий чорт відповідає йому:

— Постукати об підлогу і знайти жабу. Та нагріти води і поставити паню над ванною. А жабу покласти ззаду, щоб паня не виділа. І паня буде набиратися крови, а жаба — худнути.

Запіяв кугут, і чорти забралися. А бідний чоловік піднімається до керниці, витягає води. Умив їдно око — види! Умиває друге око — види й на друге око. «Слава богу, що я вже світ вижу!» Закидає він той кривавий рушничок від очей та йде додому.

Іде він дорогою і здибає чоловіка, який несе воду.

— Добрий день, дядьку!

— Доброго здоров’я.

— Дайте води напитися.

— Ой, за воду в нас дуже скупо.

— А чого?

— У нас у селі народ пропадає без води. Всі керниці в нас висохли.

— Нічого, — каже, — йдем до села. Будем щось робити.

Ідуть вони, а назустріч сільський голова йде. Той сільський дядько каже голові:

— Цей чоловік буде щось робити, щоб появилася у нас вода в керницях.

Каже голова:

— Добре, йдім у сільську раду, поговорим з людьми. Скликали людей. Порахували, скілко в селі керниць. А той бідний каже:

— Шукайте у всіх керницях. І приходьте сюди й кажіть мені, що хто знайшов у керниці.

Пішли люди, перевірили керниці, і хто що знайшов, викидає наверх. І з’являються всі в сільраду. Питає голова:

— Люди, хто що знайшов на дні керниці?

Люди обзиваються. Той знайшов каміння, той відра побиті, той череп’я побите. А їден каже:

— А я найшов у керниці забитий кіл. А бідний чоловік каже:

— Ану йдім до тої керниці.

Приходять вони туди, обв’язують його вірьовкою і опускають у керницю.

— Спускайте сюди ланцюг! — кричить він з керниці. Обв’язав він ланцюгом той кіл і крикнув:

— Тягніть, люди добрі!

Люди як потягнули — і вирвали кіл. Як пішла вода! По всіх керницях пішла. Всі втішилися, народ біжить по воду. А сільський голова каже:

— Цему чоловікови треба скласти гроші, скілко хто може.

І наскладали йому люди стілко грошей, що в кишені йому не поміщалися. Подякували йому люди і пішов він.

Іде він дорогою і все питає, де тут такий пан, що в него паня слаба. Направляють його люди в їдно село. Іде він туди, допитався до того пана, зайшов.

— Добрий день, пане!

Пан відказав:

— Доброго здоровля.

— Я чув, що у вас паня слаба. Я хтів щось примовити їй.

— Е, мужиче добрий, що ти примовиш! Я вже не таких лікарів привозив. Ніхто не годен нічого зробити.

— А я думаю, що поможу.

— То йди сюди, чоловіче. Входить той чоловік і каже:

— Заберіть паню з цеї кімнати.

Забирають. Бере він, стукає об підлогу. Чути порожню дошку.

— Давайте сюди лом і виважуйте цю дошку.

Виважили дошку, а там така жаба — як половина доброго поросяти. Пан налякався.

— Що ж тепер буде, чоловіче добрий? Каже той чоловік:

— Нічого не кажіть, лиш грійте ванну.

Загріли. Вносять балію. Кладуть над балію стілець.

— Ану давайте сюди паню.

Заводять її, садять на той стілець, вкривають.

— Ану сидіть, не бійтеся. Цей чоловік щось вам примовить. Служниці миють пані ноги, а інші ззаду вносять ту жабу і кладуть під паню в теплу воду. Жаба стає все менша й менша, а паня набирається крови і стає здорова. За півгодини стала паня така здорова, як була, а з жаби лиш шкірка лишилася. Положили паню на постіль, а пан каже:

— Чоловіче добрий, я тобі за це даю половину свого маєтку. А чоловік каже:

— Мені не треба.

— Коров дам тобі, коней, свиней.

— Нічого не треба.

— Ні, я тебе так не випущу.

— То дайте мені пару коней з возом.

Пан сказав, щоб запрягли коні і наклали в віз зерна й муки. Ще дав грошей, подякував, і поїхав той чоловік. Приїжджає бідний чоловік додому. Гроші має, коні має, хліба заробив. Побачили багачеві діти, що він приїхав додому. Сказали батькови свому — багач не повірив. Приходи сам багач до него додому.

— Ти ж був без очей. Мой, як ти цего добився? А я думав, то тебе вже й на світі нема.

Бідного жінка радується, аж плаче. А багач далі своє:

— Бри’, розкажи мені, що з тобою було.

— Ти знаєш ту керницю з журавлем, що коло дороги?

— Знаю.

— Я ночував під тою керницею. На тім журавлі чорти казки кажуть.

І розказав то все, що там чорти казали. Багач все слухає. Розказав бідний, як він заробив. А багач як почув це все, то й спати не може, каже жінці:

— Я йду до тої керниці.

Прийшов багач під вечір до тої керниці, найшов то сіно, коли чує: «Дряпу-дряпу-дряпу!» Виліз на журавель їден чорт. Слухає багач — другий прийшов. «Скранц-скранц-скранц, — зарипів журавель, — дряпу-дряпу-дряпу», — виліз і другий чорт на керницю. Прийшов і третій. Питає старший чорт:

— Ну, що ви зробили за ці дні? А ті кажуть:

— Що не зробили, а бідний то підслухав і все направив. І вода в керницях є, і панська жінка здорова, і сам бідний став бачити на очі. Та й розказав бідний усе багачеви, і тепер багач сів усе переслухати. Онде він, під сіном.

— Як він прийшов сюди переслухати, то возьміть його і розтерзайте, щоб більше не йшов.

Взяли вони багача і так його пім’яли, що він ледве додому добрався і незадовго вмер.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Кулішівка, Сокирянського району, Чернівецької області
30 липня 1984 року
Оповідач: Бендус Семен Микитович (1908 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Дивіться також