☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як розсудив хлопець
Українська народна казка Покуття

Були хлопці, пасли в поли худобу. І гралися там у суд. Оден межи ними був «суддя». А оден з них «провинився», і суддя присудив його повісити. Вішали його на жарт, а сталося направду. Повісили його на смерть. І справа пішла в справжній суд.

Забрали того «суддю» до тюрми, і сидів він там пару тижнів. І суд мав рішити, яку йому дати кару за цю справу.

Якраз починається суд над цим хлопцем, і тут приходить оден жид судитися з вуйком за те, що вуйко вбив жидівського коня. Позичив вуйко в жида коня, а той кінь був норовистий. Вуйко вдарив його і вбив. Суддя питає жида, що він хоче від хлопа, що вбив коня. А жид говорить:

— Я з него грошей не вимагаю, тіки хочу з него взяти півкілограма живого м’яса.

Судді почали розбирати це діло. Як з живого чоловіка брати м’ясо за пустого коня? І не могли судді розсудити цю справу.

Тоді пригадали вони за того хлопця, що засудив до повішення товариша. Може, він цю справу розсудить? Приводять хлопця і кажуть:

— Розсуди цю справу.

Хлопець думав, думав і придумав. І каже жидови:

— Добре, жиде, справа вирішена так, як ти хочеш. Бери ніж і рубай з хлопа півкілограма м’яса...

Хлоп оторопів.

—...Але пам’ятай, — каже хлопець, — як урубаєш на грам більше, з тебе кілограм урубаєм, урубаєш на грам менше — з тебе кілограм.

І жид збоявся, і хлопови подарував. А за то, що хлопець правильно розсудив, його не було покарано за повішення товариша.

І той хлопець став справді суддею.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області 9 серпня 1987 року Матейчук Іван Петрович (1930)