Українські народні казки

Як свинопас царем став

Українська народна казка Гуцульщини

Був собі хлопець. Пішов той хлопець шукати щастя. І прийшов до царя та й наймився свинопасом. Та й пас свині, та й йому втім’ялося *. І він виробляв різні вітрячки та інші іграшки. Усе прибагав * собі щось. А царська дівчинка виходила гуляти і говорила з ним. Він зробив вітрячка та й показує їй. А вона каже:

— Дай мені це. А він каже:

— Я тобі дам, але підойми сорочку по коліна.

Дівчинка підоймила сорочку по коліна, показала йому ноги, і він дав їй той вітрячок.

На другий день він знов свині пасе та й знов щось майструє. Та знов зробив з патичків якусь іграшку. А царська дівчинка вийшла знов, і він їй знов свою іграшку показав. А вона каже:

— Дай мені це.

— Я дам, але підойми сорочку по пояс.

Вона підоймила сорочку по пояс, та й він дав їй ту іграшку. Третьої днини знов він свині пасе та й знов майструє. Та й зробив тилинку *. А дівчинка прийшла та й каже:

— Заграй.

Він заграв у ту тилинку, і вона сказала:

— Дай мені цю тилинку:

— Я дам, — каже, — але підойми сорочку по шию.

І вона підоймила. Та взяла ту тилинку й пішла собі.

Виросла царева дочка і стала дорослою. Приходять до неї женихи, сватають її, а вона ні за кого не хоче віддаватися, лиш за свинопаса. Прийшли три женихи до трьох царських дочок та й принесли файні червоні яблука. Та й усім трьом дали по два яблука. А свинопаса навіть не пускають туди, де женихи. А найменша царська дочка взяла ті яблука, що їй дали, та й понесла їх свинопасови.

— Ану, де ваші яблука? — питає цар дочок. Тоти дівчата показали, а найменша каже:

— Та я дала свинопасови.

Цар так незлюбив свинопаса! Та й каже:

— Треба його прогнати або що.

А дівчина полюбила свинопаса і не хоче ніяких женихів. Лиш хоче свинопаса. Цар каже:

— Як я буду брати за зятя свинопаса?

Та й загадав цар женихам: хто відгадає, яка в його найменшої дочки є на тілі родимка, за того дасть дочку. І ніхто не сказав, лиш свинопас сказав, де та родимка, бо він уже то давно знав. І сказав цар:

— Та й що? Мусить бути свинопас.

Та й одружилася царська дочка із свинопасом. А цар не хоче свинопаса знати. Свинопас мав дідорню, таку маленьку кімнатку. І пішов свинопас з жінкою у ту дідорню. Вони там сидять, а тато прийшов та й каже дочці:

— Нащо тобі так жити? Не треба тобі цего свинопаса. А вона каже:

— Я нікого не хочу, лиш його хочу.

А її сестри повіддавалися одна за царевича, а друга за королевича. Та й тоти жиють добре, а ця із свинопасом жиє бідно. Не мають вони із тим свинопасом і попоїсти що добре. Цар каже:

— Най вона його лишить та й жиє в мене. А вона каже:

— Я його не лишаю. Я його хочу і жию з ним. Як він жиє, так і я.

А цар каже:

— Най вона вже вертається сюди з ним. Даю половину свого царства, і най вона вже не буде така бідна.

Та й пішли вони до тата-царя та й жили в него. А цар постарівся та й усе передав на свинопаса. Так свинопас став царем.

* Втім’я́тися — набридати.

* Прибага́ти — придумувати.

* Тили́нка — сопілка з вербової кори.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Долішній Спас, Косівського району, Івано-Франківської області
2 листопада 1987 року
Оповідач: Гаврилюк Одокія Лук’янівна (1907 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.