Українські народні казки

Як свиню хотіли заміж видати

Українська народна казка Полтавщини

Де-не-десь, у якімсь царстві, жили собі чоловік і жінка. Були вони вже в літах, а дітей не мали, але дуже хотілося їм дитини.

— Аби хоч поросятко нам уродилося, — говорили вони.

І так сталося, як сказалося. Як підросло поросятко, то почало скидати з себе шкіру. Як скине свою шкіру, то така гарна дівчина стає, що в світі більше такої нема.

Ходила вона між людей і дуже сподобалась одному хлопцеві, який схотів її засватати. Батьки намагалися відмовити його від весілля, але хлопець дуже закохався і настояв, щоб одружиться .Відбулося весілля. Живуть вони собі, і все добре. А як захоче вона, то і натягне свинячу шкіру.

Чоловік терпів це та врешті обдурив та й спалив ту свинячу шкіру. І ніколи відтоді його жінка не робилася свинею. Живуть вони поживають і зла не знають.

А багацький парубок каже батькам:

— Як той узяв собі за жінку малу свинку та й добре йому, то я візьму собі велику і мені буде ще краще.

І батьки згодилися на це. Почалося весілля. Тягнуть свиню до столу, а вона кричить. Усі сміються, бачать, що толку нема. І пустив її парубок до хліва. Тільки сорому набрався. Бо свиня не людина, і людину з неї не зробиш.

От і казочці кінець, а хто слухав, молодець.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

50 (4951). Як свиню хотіли заміж видати. СУС — 402А**. Записала Венгренюк Наталя 2008 року. Шевченко Раїса Іванівна (1960). Полтавська область, Чутівський район, Чутове

Як свиню хотіли заміж видати

Українська народна казка Полтавщини

В одному селі жили чоловік і жінка. Були вони одинокі й старенькі, і дуже їм хотілося дитини.

— Аби нам кого-небудь, хоч би й поросятко, — жалілись вони.

І ось вродилось в них поросятко. Як підросло воно, то трапилась така оказія: почало скидати з себе шкіру. Як тільки скине, то стає такою гарною дівкою, що найкращої ніде й не було.

Якось пішла вона між люди, та й сподобалась дуже одному парубкові.

— Я буду її сватати, — каже той парубок своїм батькам.

— Та ти що, вона ж свинячу шкіру носить!

Але той парубок так закохався в неї, що наполіг на тому, щоб оженитися. Відбулося весілля, і забрав він свою кохану до себе. Живуть вони собі добре, але як захоче вона, то й натяга на себе свинячу шкіру і стає свинею.

Довго терпів це чоловік, та врешті не втерпів і спалив ту шкіру свинячу. І з того часу його жінка ніколи не робилася свинею. Живуть вони якнайкраще, в добрі та достатку.

Син одного багача теж захотів із свині мати таку гарну жінку. Каже своїм батькам:

— Коли той злидень узяв собі за жінку таку малу свиню і йому добре живеться, то я собі велику візьму свиню, щоб мені було ще краще.

— Хай буде по-твоєму, — каже йому батько.

Прийшов час весілля, тягнуть бідну свиню до столу, а вона кричить не своїм гласом. Всі почали сміятися. Побачивши, що толку з цієї свині не буде, погнав її парубок до хліва. Тільки сорому набрався.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

286 (7117). Як свиню хотіли заміж видати. СУС — 402А**. Записано 2009 року. Авраменко Софія Никифорівна (1935). Полтавська область, Великобагачанський район, Бірки