Як свиню хотіли заміж видати
Українська народна казка Полтавщини
Де-не-десь, у якімсь царстві, жили собі чоловік і жінка. Були вони вже в літах, а дітей не мали, але дуже хотілося їм дитини.
— Аби хоч поросятко нам уродилося, — говорили вони.
І так сталося, як сказалося. Як підросло поросятко, то почало скидати з себе шкіру. Як скине свою шкіру, то така гарна дівчина стає, що в світі більше такої нема.
Ходила вона між людей і дуже сподобалась одному хлопцеві, який схотів її засватати. Батьки намагалися відмовити його від весілля, але хлопець дуже закохався і настояв, щоб одружиться .Відбулося весілля. Живуть вони собі, і все добре. А як захоче вона, то і натягне свинячу шкіру.
Чоловік терпів це та врешті обдурив та й спалив ту свинячу шкіру. І ніколи відтоді його жінка не робилася свинею. Живуть вони поживають і зла не знають.
А багацький парубок каже батькам:
— Як той узяв собі за жінку малу свинку та й добре йому, то я візьму собі велику і мені буде ще краще.
І батьки згодилися на це. Почалося весілля. Тягнуть свиню до столу, а вона кричить. Усі сміються, бачать, що толку нема. І пустив її парубок до хліва. Тільки сорому набрався. Бо свиня не людина, і людину з неї не зробиш.
От і казочці кінець, а хто слухав, молодець.
Як свиню хотіли заміж видати
Українська народна казка Полтавщини
В одному селі жили чоловік і жінка. Були вони одинокі й старенькі, і дуже їм хотілося дитини.
— Аби нам кого-небудь, хоч би й поросятко, — жалілись вони.
І ось вродилось в них поросятко. Як підросло воно, то трапилась така оказія: почало скидати з себе шкіру. Як тільки скине, то стає такою гарною дівкою, що найкращої ніде й не було.
Якось пішла вона між люди, та й сподобалась дуже одному парубкові.
— Я буду її сватати, — каже той парубок своїм батькам.
— Та ти що, вона ж свинячу шкіру носить!
Але той парубок так закохався в неї, що наполіг на тому, щоб оженитися. Відбулося весілля, і забрав він свою кохану до себе. Живуть вони собі добре, але як захоче вона, то й натяга на себе свинячу шкіру і стає свинею.
Довго терпів це чоловік, та врешті не втерпів і спалив ту шкіру свинячу. І з того часу його жінка ніколи не робилася свинею. Живуть вони якнайкраще, в добрі та достатку.
Син одного багача теж захотів із свині мати таку гарну жінку. Каже своїм батькам:
— Коли той злидень узяв собі за жінку таку малу свиню і йому добре живеться, то я собі велику візьму свиню, щоб мені було ще краще.
— Хай буде по-твоєму, — каже йому батько.
Прийшов час весілля, тягнуть бідну свиню до столу, а вона кричить не своїм гласом. Всі почали сміятися. Побачивши, що толку з цієї свині не буде, погнав її парубок до хліва. Тільки сорому набрався.