Українські народні казки

Як свиню хотіли заміж віддати

Українська народна казка Буковини

Жили собі чоловік і жінка. Були вони вже в літах, а дітей не мали. І дуже хотілося їм дитини. «Аби хоч поросятко нам уродилося», — говорили вони. І вродилося в них поросятко. Як підросло воно трохи, то почало скидати з себе шкіру. Як скине свинячу шкіру, то така гарна дівчина стає, що в світі такої більше нема.

Ходить вона помежи люди і дуже сподобалася одному хлопцеві.

— Я буду її сватати, — каже той хлопець батькам.

— Ти що, дурний? — відмовляють його. — Та вона ж свинячу шкіру має.

Але хлопець дуже любив її і настояв на тому, щоб узяти за жінку. Було весілля, після весілля забрав він її до себе. Живуть вони собі, і все йде добре. Але як захоче вона, то раз! — і забіжить у свою свинячу шкіру. І вже вона Льоха. Чоловік терпів це, терпів, а тоді розсердився та й спалив ту свинячу шкіру. І ніколи відтоді його жінка не робилася свинею. Живуть вони і діти мають, ї добре їм.

А багацький парубок каже батькам;

— Як той узяв собі за Жінку малу свинку та й добре йому, то я собі велику льоху візьму і мені ще лучче буде.

— Добре, бери, — каже йому батько. -

Почалося весілля, тягнуть свиню до столу, а вона кричить. Усі сміються. Бачать усі, що толку нема. І пустив її парубок до хліва. Тільки сорому з нею набрався. Бо свиня — то не людина, і людини з неї не зробиш.

Як свиню хотіли заміж віддати. Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка. Составитель Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979 402А**. Записано в селі Ожевому Сокирянського району Чернівецької області від Наталії Матвіївни Романишиної (1905 року народження, вдова, колгоспна пенсіонерка).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.

Як свиню хотіли заміж віддати

Українська народна казка Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Колись давно жили собі чоловік і жінка і не було в них дітей. Та дуже їм хотілося мати дитинку.

— Якби хоч нам порося народилося, — казали вони.

От і народилося в них поросятко. А коли воно підросло, то почало скидати з себе шкіру. Коли порося скидало шкіру, то з нього ставала дуже гарна дівчина. Пішла вона поміж людей і одному хлопцеві вона дуже сподобалась.

— Я буду її сватати, — каже син батькові.

— Ти що, дурний? — відмовляють його. — Та вона ж свинячу шкіру має.

Але хлопець закохався в неї і захотів на ній оженитись. Було весілля, а після весілля хлопець забрав дівчину до себе.

Живуть вони собі, все в них добре. Але як дівчина захоче, то натягне свинячу шкіру і вона стає свинею. Чоловік терпів це, терпів, а потім взяв та спалив ту свинячу шкіру. З того часу його жінка ніколи не ставала свинею. Живуть вони, дітей мають і все у них добре.

А багацький парубок каже батькам:

— Як той взяв малу свинку собі за жінку та й добре йому, то я візьму собі велику свиню і мені ще краще буде.

— Добре, добре, бери, — кажуть йому батьки.

Почалося весілля, багацький парубок тягне свою свиню до столу, а вона кричить. Усі люди сміються. Бачать усі, що толку немає. І пустив парубок свиню до хліва. Тільки сорому набрався. Бо свиня, то не людина і людини з неї не зробиш.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

50 (5103). Як свиню хотіли заміж віддати. СУС — 402А*. Записано 2008 року. Мокренчук Михайло Фокович (1943). Черкаська область, Монастирищенський район, Шабастівка