Українські народні казки

Як святі з церкви повтікали

Українська народна казка Бойківщини

Служив Іван у ксьондза. Ксьондз тримав корови, бики, коні. А Іван піде тихо в пивницю, попоїсть сиру, сметани, масла. Ксьондз питає:

— Іване, ти не їш у пивници сметану?

— Та де, — каже, — я їм? Я знаю, де ви її тримаєте? А ксьондз йому:

— А хто ж тото їсть? Мо’, — каже, — святі приходять та їдять?

— Та, може, й святі, я не знаю, — каже Іван.

Одного разу пішов Іван у пивницю, взяв горщок сметани і йде до церкви та й умазує сметаною всі образи в церкві. А святого Миколая — найбільше.

Рано ксьондз входить до церкви, подивився на ті образи та й думає: «Справді святі сметану їдять. Я задаром до Івана причепився». Та й каже ксьондз Іванови:

— Іване, іди повтирай тих святих, бо люди до церкви прийдуть. Іван пішов, повтирав їх.

На другий день ксьондз сварить тих святих, за те, що сметану поїли. А як ксьондз пішов з церкви додому, Іван увечері пішов до церкви, познімав ікони всіх святих і поховав на стриху. А на рано ксьондз прийшов до церкви, подивився — ні їдного святого нема. Ксьондз вертається і каже Іванови:

— Іване, святі повтікали. Іван ксьондзови:

— А нащо ж ви їх сварили? Ксьондз йому:

— Іване, іди доганяй їх. Що хотять, я їм дам, лиш най вертаються. Іван пішов за село, найшов собі корч, ляг і спить цілий день.

А над вечором приходить додому. Ксьондз питається:

— Чи дігнав-єс їх?

— Насилу дігнав.

— Що казали?

— Та святий Миколай казав, що у дванадцятій годині прийде до вас. Вечір ксьондз не спить, чекає святого Миколая. Нарешті заснув.

Пробуджується й питає:

— Іване, чи був Миколай?

— Був, був.

— А чо’ ти мене не зігнав.

— Я хотів зганяти, а Миколай не казав.

— Та що казав?

— Казав, аби-сте дали сто п’ятдесят злотих, то вони прийдуть. Ксьондз дав Іванови сто п’ятдесят злотих та й каже:

— Іди та дай Миколаєви, аби прийшли, бо завтра неділя.

А Іван вечір пішов на горище, познімав образи, повішав у церкві.

А Миколая не на то місце повісив, де був. Ксьондз у неділю рано входить до церкви, дивиться — всі висять, але Миколай не на своїм місци. Взяв ксьондз Миколая і повісив на тото місце, де він перше висів. А Іван вночі бере Миколая і знов вішає на то місце, де був учора. Ксьондз питається Івана:

— Чо’ Миколай не хоче там висіти? Спитай його, чого йому там недобре.

Другий день ксьондз питається Івана:

— Питав-ис ся? Іван каже:

— Питав, мало грошей-сте йому дали, каже Миколай. Питається ксьондз:

— А кілько ще треба дати?

— Та ще треба дати п’ятдесят злотих.

Та дав ксьондз Іванови тих п’ятдесят золотих. І тоді вже був зі святими спокій.

А Іван далі продовжував ходити в пивницю, їсти сметану, пити, аж поки ’го ксьондз не нагнав.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ясень, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
26 січня 1994 року
Оповідач: Лучканич Василь Павлович (1916 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.