Українські народні казки

Як служив чорт

Українська народна казка Бойківщини

У одного газди були три сини. Старші були газдівливі, любили працьовати, трудитися. А той менший нич не хотів робити. Тато каже йому:

— Я тобі нич не дам, ніякого айна, бо ти в мене не заробив.

А він каже:

— Дайте мені хоть то теля, що вчора вродилося.

Старий порадився з синами:

— Давати йому чи ні?

— Давати йому чи ні?

— Та най бере.

І взяв він теля із стайні, прив’язав на шнурок і тягне на продаж. Веде його лісом. А там була стара ялиця, яка скрипіла, коли її хитав вітер. Він вчув, що ялиця хитається й скрипить, немов би говорила до нього. І питає він:

— Купуєш теля?

Вона знов заскрипіла.

— То що даєш?

А вона знов скрипнула.

— А коли будуть гроші? — питає.

Знов скрипнула ялиця.

— Ага, завтра.

Прив’язав він теля до ялиці і пішов додому. А вовки теля з’їли. Другий день бере він сокиру і йде в ліс ід’тій ялиці. Такий був договір.

— Но, чи суть гроші?

А ялиця знов скрипнула. Він ударив у ялицю обухом. А там подзеленькотіло. Він подивився в дупло, а там самі срібняки. То розбійники наносили. Вони мали там сховище. Він придивився — там сила грошей, треба йти додому за міхами. Розказав він братам, узяли фіру й міхи і виїхали за грішми. Забрали ті всі гроші і привезли додому.

Та й пішла по селі поголоска, що той за таке марне теля фіру грошей узяв. А в тім селі був багатий жид. Жиди дуже лакомі на гроші. І продав йому жид все своє майно, яке мав. Будинки і все-все продав. Та й ще йому лишилися гроші. Та й тото й браття були на нього сердиті, що він їх перегнав з майном. Але є пословиця: «Не родися красний, а щасливий».

Він рішив зайнятися своїм хазяйством сам. Браття були на нього сердиті й заздрісні, що він так скоро до маєтку прийшов.

Рішив він посадити кромплі. Але зорати не мав чим і почав лискарьом копати. І взяв з собою на полудне кусник хліба, щоби мав перекусити. І лискарює свій загін. Приробився він та й хотів перекусити, подивився, а хліба нема. Якась потвора прийшла і його хліб з’їла. Тяжко зітхнув він. Що робити?

А той хліб з’їв чорт. Пішов він до своїх і похвалився, що з’їв у того чоловіка хліб. А чорти йому сказали відробити тому чоловікови удесятеро.

І приходить він до того чоловіка.

— Прийміть мене на роботу.

А той каже:

— Я й сам голоден.

— Як ви будете голодні, і я буду голоден. І платні з вас брати не буду.

— Но то роби.

А чорт каже:

— Я лискарювати не буду. Я, — каже, — вам зорю.

Пригнав чорт дві кози з плугом і зорав, і заволочив усе. І посадили кромплі. І сусідам деяким поорали, посіяли і поволочилиу се.

Але він не знав, що то чорт, бо той виглядав, як звичайний хлопець.

А оден багач орав штирма волами і тото не міг зорати, що той козами. І каже багач:

— Зміняйме мої воли на ваші кози.

І змінялися. Але в багача кози не хотіли робити нич. А той продав воли і взяв гроші.

— Но що будеме далі робити? — питає газда.

— Ходити на заробітки, — каже чортик-слуга.

І пішли вони до єдного пана на фільварок.

— Прийміть нас, пане, на роботу. На жнива.

Пан каже:

— Що ви два значите на моїм фільварку. Ви би мої жнива до других жнив не закінчили.

А слуга каже:

— Не ваше діло, пане. Ми маємо вам все скосити, зв’язати, знести в скирди і загреби.

І пан погодився.

Скосили вони, зв’язали і поносили снопи в скирди. Пан подивився і зачудувався, що вони так скоро зробили. Таких робітників у него ще не було.

— Ну що тепер? Що будете за то хотіти?

— Що собі понесемо.

— Добре.

Пан погодився дуже радо. Що вони понесуть? А вони зсукали величезний мотуз і всю сівбу з фільварку забрали. Чортик сам поніс з фільварку всі снопи, ще й газду висадив на то. Пан дивиться — нич не оставили. Токма місце має, де снопи лежали. Але що обіцяв, то взяли.

Та й приніс чорт тоти снопи т’хаті, змолотити, звіяли.

— Но, тепер підеме в ліс по дрова, би-сьте мали дрова, — каже чортик газді.

Прийшли в ліс, наломив той дубів, буків. Позвозили, покололи. І каже чортик-слуга:

— Все, дядьку. Я вам відробив той кусник хліба. Зерно маєте, гроші маєте, дрова маєте.

І пішов від нього.

А той пан, що в нього жнивували,в се думає: «Мені би ся здало такого робітника». Лиш той вийшов від газди, а пан зустрічає його і каже:

— Наймися до мене.

— Добре. Але би-сьте забезпечили мене роботою. А як не забезпечите, я вас затрачу.

І дав йому пан роботу. А він виконував всю роботу, яку йому пан давав. Сам косив, сам возив, сам все змітував і вимітував. І дійшло до краю, більше роботи в пана нема. Пан уже в страху. Що робити, яку роботу йому дати? Пан почав радитися з панею. А пан каже:

— Не журися, я його роботою забезпечу.

І вистригла вона собі кучерявого волосся, дала слузі і каже:

— На то розпростуй, щоб волос був не кучерявий, а простий.

Він узяв то розпростовувати. Взяв собі молотка, бабку, почав то товчи молотком. Він ударить, а то перетнеться, та й ще гірше кривиться. Він почав руками розправляти, а то не розправляється, далі кучерявиться. І він не міг тому порадити, розсердився, забрався й пішов.

Казці конець, а писанню вінець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

96 (1750). Як служив чорт. СУС 1643+810А+1175. 2 квітня 1988 р. Сич Василь Стасевич (1918). Львівська область, Турківський район, село Гусине