Як служниця царською невісткою стала

Українська народна казка Бойківщини

Це було дуже давно, за круля Тимка, коли була земля тонка, як ткнув пальцем, так вода потекла. Жив собі дідо з бабою і мали дочку і сина. Коли діти підросли, сина забрали в армію. А служили тоді по двадцять п’ять літ. Старенькі обоє повмирали. Лишилася дівчина сама. Що вона мала від родичів нажитого, потрошку все розпродувала і так жила.

Одного разу зустрів ту дівчину священик. Вона йому дуже сподобалася і він рішив забрати її до себе за служницю. Вона погодилася і стала в нього служити. Служила пару, і задумав священик з нею покохатися.

Одного разу приказав піп нагріти води, щоб помитися. Коли він помився, то сказав помитися й служниці. а той піп був на много років старший від дівчини. Він пішов у другу кімнату і став розстеляти постіль. А двері були трохи відкриті. Дівчина глянула і зрозуміла, що піп задумав. А він став її гукати:

— Чи скоро ти там приберешся?

Вона відкрила вікно. Коли побачила, що піп іде до неї, вискочила у вікно і втекла. Ішла вона полями, лісами, і захопила її темна ніч. Вона бідна залізла в дупло зломаженої смереки. І вже не могла вона вибратися з того дупла. Вона стала ридати й кричати.

А в той час вийшов на полювання царів син із своєю свитою. Він почув те ридання і став гукати:

— Хто де є, відзовися!

Вона відповіла:

— Хто там є, рятуйте мене, як можете!

Він поговорив з нею і подав її шнура. Вона опоясалася, і він її звідтам витягнув. Була вона дуже обдерта і обдряпана. Він зняв з себе плащ і загорнув дівчину. Посідали вони, побалакали, і дівчина царевичу дуже сподобалася. Привезли вбрання, вона оділася. І вона була така файна, що царевичу аж серце мліло. І він наказав своїм слугам завести дівчину в його покої, так, щоб ніхто не бачив, ні цар, ні цариця. Завів він її в кімнату і став носити її туди їсти.

Одного разу це помітила цариця. Почула вона, що він в тій кімнаті з кимось говорить. Він вийшов з кімнати, і цариця запитала його:

— З ким ти, синку, там бесідував?

Ів інм амі признався, що найшов у лісі дівчинку, коли їздив на полювання. Цариця сказала цареви і зробили вони невеличку гостину. Царевич вивів дівчинку, посадив її за стіл, цариця й цар стали з нею говорити. І вона всім дуже сподобалася. Царевич сказав своїм батькам:

— Якщо ви мені не дозволите взяти цю дівчину, то я сам себе уб’ю.

Батьки порадилися і зробили їм весілля.

Прожили вони якийсь час, народився в них синок. А незабаром другий цар видав цьому цареви війну. Як батько, так і син поїхали на війну. І тужила жінка царевича, що довго чоловік не вертається з війни.

А в царя служив много літ слуга. Одного разу він захотів повести жінку царевича на гуляння. Вона погодилася. То був якраз невеличкий празник. Вона взяла синка і поїхала гуляти. А слуга став її зачіпати. А вона сказала:

— Та ж дитина тут. Другий раз лишу дитину в хаті та й поїдемо удвох.

А перед тим днем, як вони мали їхати, вона залишає сина вдома і втіче. Пішла вона полями, лісами. І зайшла до начальника залізничної станції, і попросила кусок хліба. Той начальник її нагодував, розпитав про життя і забрав до себе служити. А про своє життя вона розказала йому так, ніби казку розказує. Взяв її начальник бавити своїх дітей.

А цар і царевич вертаються з війни. Питає царевич мами:

— Де ж моя жінка?

Вона йому відповідає:

— Не знаю.

Царевич довго-довго сумував за жінкою. А цар вирішив справити великий банкет на честь перемоги. І вони запросили попа і того начальника залізничної станції. Був при тому і той слуга. Після танців, коли знову сіли за стіл, начальник станції попросив слова і сказав:

— У мене є служниця, що всім розказує файні казки. Якщо ви бажаєте, що я її приведу сюди.

Вони всі були згідні. Начальник станції поїхав додому і попросив її, щоб вона ішла з ним на той банкет. Вона погодилася, але попросила, щоб він купив їй маску. Щоб її не могли спізнати.

Привіз він її і її запросили за стіл. Вона сказала так:

— Я буд розказувати казку. А хто мені скаже «брешеш» або «неправда», того вішати.

І стала вона розказувати про своє життя. Коли дійшло до попа, він крикнув:

— Брешеш!

І тут же його вивели з-за столу. Коли дійшло до слуги, той скочив униз головою з другого поверху. Тоді вони, царевич з царем, зрозуміли, що то царева невістка, а царевича жона. І попа повісили. І жили вони, і поживали, і здоровля наживали.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

144 (2116). Як служниця царською невісткою стала. СУС — 5 січня 1990 р. Сухий Микола Данилович (1932). Львівська область, Турківський район, село Ясінка