Українські народні казки

Як смерть бідному шевцеви допомагала

Українська народна казка Покуття

Ісус Христос, святий Петро і Смерть ходили разом по селах. Прийшли до багача, поздоровкалися, та й каже Петро:

— Боже, як цего багача поблагословити?

— Так, щоб він добре жив.

Та й поблагословив багача бог, щоби добре йому було. Прийшли вони до бідного шевця, а той робить чоботи. Поздоровкалися, а бідний швець їм каже:

— Ви по правді не робите, лиш одна Смерть робить по правді. Хто має, ви тому ще додаєте, а хто не має, ви відбираєте.

І кинув у них тим клевчиком. Вони розгнівалися та й пішли від бідного з хати. Каже святий Петро:

— Боже, що цему бідному за це належиться, що на нас кинув клевцем? Цей бідний має чвертку поля. Озми, Боже, поблагослови йому ту пшеницю так, щоби там яри й води стали. Аби він пшениці не мав.

А бог каже:

— Добре, будем благословити.

На другий день приходить Смерть до того бідного сама. І каже йому так:

— Ґаздо, продай свою чвертку пшениці панови дідичеви, бо бог буде благословити тобі, що там будуть яри та й води. Продай та й озмеш гроші, бо пшениці не буде.

Швець пішов до дідича та й каже:

— Пане, купіть у мене ту чвертку пшениці. Пан гроші має, каже:

— Куплю.

Та й він продав ту пшеницю панови, взяв гроші. А святий Петро вже знає, що він продав, та й каже богови:

— Боже, той ґазда вже продав ту чвертку пшениці. А бог каже:

— Я тобі казав, що він хитріший, як ми, цей бідний. Святий Петро богови:

— Поблагослови, Боже, ту чвертку пшениці панови, щоби була файна пшениця. Щоби бідному жаль було, що він продав, а пшениця файна.

А Смерть знов приходить до того бідного та й каже:

— Відкупи в пана ту чвертку, бо там буде дуже файна пшениця. Смерть поучує його, бо він її похвалив, сказав, що вона одна по правді робить.

Пан подивився на ту пшеницю, а то нема нічого, лиш води й яри. Думає: «Гей, що я купив?!» А бідний приходить та й каже:

— Пане, відпродайте мені ту чвертку пшениці. Пан каже:

— Відпродаю. Бери собі свою чвертку.

— Але я всіх грошей не маю, я вже трохи розходував, — каже бідний.

— Кілько маєш, — каже пан, — тілько давай і бери собі свою чвертку.

Відкупив бідний ту чвертку і пішов, а бог поблагословив, і пшениця така файна, як троща, виросла. бог гадав, що він панови поблагословив. Він не знав, що бідний вже відкупив ту чвертку. А святий Петро каже:

— Боже, той бідний же відкупив ту чвертку. Бог йому:

— Я тобі казав, що він хитріший, як ми, той бідний.

Та й виросла та пшениця. Вже жнива. Бідний пішов косити, жінка збирає, в’яже. Бідний співає. Тішиться, що таку файну пшеницю йому бог зародив. Каже святий Петро:

— Боже, той бідний уже викосив пшеницю, таких стай наскладав, ніби з морґа пшениці, а не з чвертки, — каже. — Боже, як він буде везти ту пшеницю додому, поблагослови йому, щоби він з фіри пшениці більше не вмолотив, як оден корець.

Каже бог:

— Добре, — будем благословити, щоби був лиш оден корець. А Смерть приходить до бідного.

— Ґаздо, як будеш везти пшеницю додому, аби-с брав на фіру лиш оден сніп. Будуть тебе благословити, щоби з фіри був лиш оден корець. А ти будеш мати оден корець з того одного снопа.

І буде бідний два тижні возити по снопови. А бог так благословив, що з кожної фіри вийшов оден корець. Привіз бідний перший сніп додому, а жінка пранником сюди-туди обтовкла, та й мають корець пшениці. І так навозив бідний, що вже тої пшениці не має де подіти. Каже святий Петро:

— Боже, ну що робити з цим бідним? Він возить по снопови. І возить, і возить.

Бог йому:

— Я казав, що він хитріший, як ми.

— Боже, поблагослови йому, — каже, — ту пшеницю. Як він змеле в млині, привезе муку, а жінка спече хліб перший раз з нової пшениці і витягне перший боханець з печі, то, як бідний укусить того хліба, би вдавився і вмер.

Каже Петро, би бог так поблагословив його, того бідного. А бог йому:

— Добре, будем благословити. Смерть приходить до бідного та й каже:

— Ґаздо! Як жінка спече перший хліб і витягне боханець з печі, аби ти його не їв, того боханця. Аби-с виніс його надвір і віддав за бода прости за свого тата. Бо бог буде благословити, що як ти укусиш перший раз того хліба, аби-с ся вдавив і вмер.

Бідний змолов пшеницю, привіз з млина. Жінка спекла хліб. А він з хати ніде не йде, чекає, щоб жінка витягла той боханець з печі. Весь хліб ще не спікся добре, а менший боханець уже спікся. Жінка витягає той боханець з печі.

— Давай його, жінко, живо, сюди.

Жінка раз-два дала йому той боханець в руки. Він файно пообмітав з боханця попіл і бігом з ним на дорогу. Вибіг, дивиться, іде чоловік — молодий, файний такий чоловік. Бідний подивився на того чоловіка, що він такий молодий, файний, та й не дає йому боханець за бодапрости, бо чоловік укусить та й умре. Шкода цего чоловіка, бо він молодий ще. І побіг бідний з тим боханцем далі.

Побіг він аж до церкви. Дивиться, а якийсь дідуган старий ходить з палицею коло церкви. Підбігає бідний до того діда.

— Діду, нате вам цей боханець за бодапрости за мого тата.

Той дід узяв боханець та й укусив. Бідний чує, дід уже йойкає, стогне. Вертається до него подивитися: хоче видіти, як умирає старий коло церкви, і жаль йому стало діда. Підоймає його бідний, термосає, витрясає його — нічого не помагає. Він придивився до него ліпше, а то святий Петро. Той, що намовив бога так бідного поблагословити. Та й помер святий Петро під церквою. А бідний вернувся та й їв собі решту хліба. І файні роки прожив, та й добре йому було.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Пробабин, Городенківського району, Івано-Франківської області
14 листопада 1987 року
Оповідач: Дуб’як Катерина Дмитрівна (1908 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.