Українські народні казки

Як собака оддячив вовкові

Українська народна казка про тварин

Як жив молодий чоловік з жінкою. В їх була сестра. Сестра служила. І був в їх старий собака; не гавкав уже. Ось той і каже: «Давай проженем собаку; він не хоче уже гавкать». І прогнали.

От іде, іде собака, входить в ліс, от стрічає вовка. «Здоров, брат!» — «Здоров! Куди ідеш?» — «Та, — каже, — отак, оті хазяїни прогнали, що уже старий, уже не подужаю гавкать». — «Ну, — каже, — ти не журись; я твоєму горю пособлю!» Розпитав, яка у хазяїна сім’я. А діло було перед жнивами. «Ти, чуєш, як виїде твій хазяїн на поле та положить дитину під копами, я, — каже, — украду, а ти за мною женись і отнімеш. Потом вони тебе візьмуть і будуть годувать хорошо, а ти тільки мене не забудь».

Ось так і зробили. Виїхав хазяїн на поле. Положили дитину під копами, а сами начали жать. Ось вовк і підкравсь до дитини, схватив і давай тікать. Тут де не взявся собака та за ним. Отняв у вовка дитину, приносить до хазяїна. Хазяїн і каже: «Бач, ми барбоса прогнали, а він нам дитину отняв у вовка».

Тут його сейчас нагодували хорошо, поїхали додому. Хазяїн засватав сестру. А вовк так часто навідується до собаки. «Ну, — каже, — як буде свадьба, так я тебе нагукаю». Ось началась свадьба; а діло було після великодня, саме цвіли сади, музика грала в саду, співали... Ось вибіг собака за клуню і виє. Ось прибіга вовк: «А що, брат, свадьба?» Каже: «Свадьба. Ну, — каже, — ходім, я тебе угощу».

Ось як начали чалиться в сіни, потом попід грубою та під піл — ліг вовк там. Ось приносить собака йому півкварти, подає. Вовк і каже: «Так дай і чарку». — «Та, — каже, — пий, душа міру зна». Випив вовк півкварти. Подає і другу йому. Ось повходили усі в хату, начали співать і грать. Вовк і гука собаку: «А іди сюда! — каже. — Чуєш, і я заспіваю!» — «Ти, — каже, — мовчи, а то виженуть!» Ну, він замовк. Ось гука і другий раз — уже його розібрало: «Заспіваю я!» — «Так, — каже, — твій голос не підійде!»

Потом уже забув, що той йому приказував, та як потягне своїм голосом вовчим. Ті всі так і замовкли. «Що воно таке?» — кажуть. Коли дивляться — вовк. «Ага, брат, так ти дитину украв!»

Та як витягли насеред хати, зачали шанувать — ледве утік. Потом вискочив і собака за ним: «Ну, як хочеш, брат! Ти сам винуват. Я ж тобі казав, що твій голос не підійде».

Походження та примітки

Як собака оддячив вовкові. Н. П. Андреев, Указатель сказочных сюжетов по системе Аарне. Издание государственного Русского географического общества, Л., 1929. — 100, 101. Зап. П. А. Гнєдич на початку XX ст. в Роменському пов. Полтавської губ. П. А. Гнедич, Материалы по народной словесности Полтавской губернии. Роменский уезд, вып. IV, Полтава, 1916., стор. 74—75.

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.