Українські народні казки

Як справедливий Іван царем став

Українська народна казка Бойківщини

Мав батько трьох синів. Коли постарівся, просив їх, щоби кожний на його могилі по одній ночі ночував. Помер батько, поховали його, і треба одному йти на могилу сторожувати. Кажуть старші: — Най іде наймолодший, Іван. А Іван їм:

— Я наймолодший, я піду на третю ніч.

Пішов найстарший. Ходить, бродить, страшно йому на цвинтарі. Підходить дванадцята година, вітри ся звіяли, велика буря почалася. Він дістав страх великий, упав до землі та й чує: над батьковою могилою заіржав кінь. Він устав і пішов додому.

Приходить рано до него до хати середущий брат та й каже:

— Як тобі ночувалося?

А він розказує, що дуже вітри віяли, гриміло, блискало. Він настрахався і чув лише, що кінь заіржав. На другу ніч пішов середущий. Жінка йому каже:

— Уважай, аби-с не боявся, аби-с коло батька переночував, перебув там до рання.

Уже смеркло, бере він з собою пса і йде на цвинтар. Та й думає: «Хоч би яка була туча, я мушу перебути до рання.» Приходить дванадцята година, зачало дуже гриміти, блискати, зчинився великий крик. Він дістав великий страх, дивиться, собаки вже коло него нема. Він дуже напудився, але думає: «Все одно не лишу батька, що буде, то буде. Буду до кінця». Повіяв сильний вітер, і він упав на батькову могилу. Пробудився, а то вже сонце світить. А з села жінка з дітьми йдуть його шукати. Прийшов додому і розказує браттям, що з ним було.

На третю ніч приходить черга Іванови, наймолодшому братови. Коли смерклося, іде Іван на батькову могилу ночувати. Приходить на цвинтар, став коло могили, згадав усе батькове життя та й думає собі: «Невже я так не переночую ніч, аби добув до дня і не заснув?» Став на коліна, помолився богу і жде, бо брати розказували, що надходить велика буря. Приходить дванадцята година, зачало блискати й гриміти. Він став над могилою й думає: «Поможи мені, Боже, цю ніч переночувати. Щоби я виконав завіт свойого батька.» Тут дуже блиснуло і гримнуло, і коло батькової могили заіржав кінь. Він дивиться — а на кони золота уздечка. Іван пустився і ймив того коня за уздечку. Кінь став говорити людським голосом:

— Відпусти мене, бо я тебе страчу.

А він сильно тримає, аби не випустити. Каже кінь людським голосом другий раз:

— Я знищу тебе, і твої діти, і твою жінку. А він йому:

— Я виконую завіт свого батька. І буду тебе тримати до сходу сонця.

А кінь:

— Відпусти мене, я тобі в великі пригоді стану. А Іван йому відповідає:

— Не відпущу тебе до тих пір, доки ти мені не скажеш, чо’ ти приходиш до батькової могили.

А кінь йому каже:

— То є велика тайна. Тобі тої тайни знати не треба. Якщо хочеш, відпусти мене, а я тобі стану у великі пригоді. Зніми з мене уздечку. Коли тобі буде дуже треба великої помочи, потрясеш тою уздечкою — і я прийду тобі на поміч.

Він зняв уздечку, і кінь пропав, а він остався коло батькової могили і перебув там до рана.

Коли зійшло сонце, пішов додому. А браття вже його чекають. І кажуть:

— Розказуй нам, що бачив.

Він усе їм розказав, що бачив і чув, а старший брат і каже:

— Продай мені ту уздечку. А він йому:

— Не можу я продати. Якщо ти хотів знати тайну батькового життя, то треба було коло батькової могили не спати.

І де були якісь незгоди, або коли хтось хворів, або ще якась біда була, то приходили люди до Івана, і він їм помагав. Вийде на подвір’я, потрясе тою уздою, і приходить до него кінь, підказує йому, що робити, як ту справу налагодити.

Пішла чутка поміж людей, що Іван дуже людям помагає, і люди несли йому гроші, і все несли — дуже він збагатів. А браття завидували йому і хотіли в него ту уздечку вкрасти. Коли він ліг спати (вуздечку все клав собі під голову, під подушку), брати порадилися прийти вночі, уздечку взяти, а Івана вбити. Коли здойняли вікно, у хаті заїржав кінь, Іван прохопився і побачив коло себе своїх братів. А кінь говорить до Івана:

— Я ж тобі казав, щоби ти не відкривав нікому секрету, бо брат собі рад, а сестра собі несла, якщо ти ще раз відкриєш секрет, то ти пропадеш, і я вже тобі нічого не поможу.

Браття Івана не вбили, уздечку не вкрали і втекли геть. А Іван уже більше не признавався їм, що має робити.

А в той час у царя пропала дочка, і ніхто не міг узнати, де вона ділась. Дійшла до царя чутка, що є такий на селі Іван, і він може все відгадати і прояснити. Цар посилає своїх слугів до Івана, і вони йому говорять, Іванови, що приказав цар, аби він приїхав де него. Іван сідає на бричку, приїжджає, цар виходить назустріч і каже:

— Якщо ти відгадаєш, де моя дочка поділася, я віддам тобі половину царства і поставлю тебе своїм заступником.

Іван йому:

— Треба почекати три години.

Взяв він уздечку, вийшов у поле, потряс нею — з’явився перед ним кінь. І говорить:

— Що ти хочеш від мене?

— Я хочу, би ти сказав мені, де ділася царева дочка. Кінь йому й каже:

— Цареву дочку забрали чародії. Найстарший чародій узяв її собі за жінку. Вона його ненавидить і дуже мучиться, бо він ї’ морить голодом. Але ти, Іване, її не добудеш, бо чародій має дев’ять голів, і дев’ять миль наперед чує, і дев’ять миль наперед видить. А ти будеш довіряти стороннім людям, і вони тебе зрадять. Але я тобі поможу, Іване. Раз ти відпустив мене, то я буду старатися й тобі помагати. Кажи цареви, нехай зварить три літри проса і посіє його. Якщо то просо зійде і вродить зерна, то ти будеш рятувати цареву дочку. Тоді нехай цар вижне дев’ять снопів пшениці, змолотить, змеле, спече хліб. І нехай злагодить цар тобі той хліб у торбу, аби ніде кришка не пропала. Свій перестень і жінчин перстень нехай цар дасть тобі на руку. І нехай всідлає тобі коня, на якім ще ніхто не сидів. А коли вже зберешся в дорогу, аби-с прикликав мене, і я тобі поясню, що ти маєш робити.

Пішов Іван до царя і то все цареви розказав. А цар зачав сміятися. Та й каже:

— Іване, тебе треба стратити. Де ж ти бачив, щоби варене просо вродило зерно! Але я тобі те все зроблю, твій приказ виконаю. А як ти не визволиш мою дочку, то зрубаю тобі голову.

Коли все було готове, Іван вийшов на поле, потряс уздечкою, перед ним став кінь і каже йому:

— Аби-с, Іване, нікого в дорозі не обижав. Будеш надибати мурашки, гуси, лебеді, змії — аби-с нічого не обижав, бо вони тобі стануть у великі пригоді. Коли будеш виїздити з царського двору, сядеш на коня і все будеш триматися правої сторони. Аби-с не пущав коня пасти, аби-с ні з ким не говорив з людей і аби-с нікому не розказував, куди ти їдеш. Коли переїдеш дев’яту гору, пустиш коня пасти, підійдеш під гору і там побачиш стареньку бабу. Попросиш її, аби вона тобі помагала. А вона тобі скаже, що маєш робити.

Заходить він до царя, все приготовили, сідає на коня, шепнув коневи в вухо, кінь перескочив усі три брами, і він поїхав у правий бік. А кінь йому каже:

— Як тебе, пане, везти — по землі, чи посеред дерев, чи поверх дерев?

А Іван йому:

— Так вези, щоби я не пошкодив нічого на землі живущого.

І поїхав він. Дивиться, а позаду него йде погоня. Його вже припікає в плечі велика палевінь. Кінь йому й каже:

— Поглянь у моє праве вухо, возьми щітку й мечи назад себе. Іван нагнувся, взяв щітку — і став дуже густий ліс. Змій уперся, бо не мав куди їхати. Проробляє він дорогу, а Іван тікає далі. Дивиться, знов доганяє його змій. Тоді каже до него кінь:

— Поглянь у моє ліве вухо, возьми баньку з водою і кидай назад себе.

Іван кинув, і позаду него зробилося велике озеро. Приїжджають на поляну, а там квіти цвітуть, птахи співають. Де яке створіння є на світі, все там є. Пускає він коня пасти, а сам лягає відпочивати. Підходить до него молода дівчина.

— Куди ти їдеш, молодий чоловіче? А він їй:

— Їду щастя шукати.

— Я знаю, де ти їдеш, — каже вона. — Ти їдеш рятувати царську дочку. Піди під ту гору, там є старенька баба. Попроси її, і вона тобі поможе.

Підходить він під ту гору, а там стоїть старенька-старенька бабка.

Він їй все розказав і попросив, аби вона йому помогла. Вона каже:

— Цареву дочку ти дістанеш, але тебе зрадить твій товариш. Зніми з коня уздечку. Там є великий будинок. Підійдеш під той будинок, удариш уздечкою три рази у ворота, ворота ся відкриють, і ти підеш під другу браму. Удариш знов три рази уздечкою, брама ся відкриє, і підеш направо. Підійдеш під двері, удариш три рази уздечкою в двері, двері ся відкриють, і відти вийде великий вогонь, велика палевінь. Скинеш з себе сорочку, розріжеш мізерний палець на праві руці і бризнеш кров’ю по тих дверях. Зачуєш голос людський — іди в двері.

Підходить він під ті двері, чує людський голос і заходить до середини. А там стоїть царева дочка, дуже плаче й тужить за своїми батьками. А він каже до неї:

— Я прийшов тебе рятувати. А вона йому:

— Ти не врятуєш мене, бо мій чоловік чародій, і його ніхто не може перемогти. Якби ти мав якусь вищу силу, аби ми летіли в повітрю, то так би ти мене врятував. Але не торкайся до мене, бо як він зачує твій дух, то і тебе, й мене знищить.

Він взяв уздечку, потряс тою уздечкою три рази, а до него голос говорить:

— Бери цареву дочку, сідай на мене і прив’яжи її до сідла. Посягни в праве вухо, вийми шаблю. Коли тебе буде доганяти чародій, аби-с не рубав голову, а відтяв йому хвіст. Тоді він втратить силу і трудно йому буде тебе догнати. Коли відрубаєш йому вісім голів, злізеш з мене, відрубаєш дев’яту голову, озмеш з собою та й поїдеш далі.

Сів він на коня і полетів. Догнав його змій, а Іван відрубав йому хвіст, а тоді відрубав голови і дев’яту голову узяв з собою. І поїхав до тої баби, в той сад, де птахи співають. Прийшов до баби і дуже став бабі дякувати. А вона йому каже:

— Відріж у голови змія полум’яний язик і озми з собою — будеш мати свідка.

А він питає:

— А нащо мені свідок?

— Бо ти будеш у дорозі зраджений. Тебе жде велика зрада. А царева дочка каже йому:

— Раз ти врятував мене від смерти, я не буду ні за кого виходити заміж. Ти будеш моїм чоловіком, а я — твоєю жінкою.

А він їй:

— У мене є жінка й діти, і я простий чоловік, з царевою дочкою женитися не можу.

Тоді вона знімає перстень з руки, переламує і півперсня дає йому, а пів лишає собі; виймає з вуха золотий ковток і дарує йому. Сідають на коня та й їдуть. Їдуть вони селами і зустрічають одного лицаря, що їде на кони на полювання. Питає той лицар:

— Відки ви їдете?

Іван йому все розказує, ту всю історію, яку пережив, і розказує, що врятував цареву дочку. А той лицар виймає шаблю, рубає Іванови голову, бере цареву дочку на коня і везе до царя. І каже цареви, що то не Іван, а він врятував цареву дочку від чародіїв. А царевій дочці загрозив, аби нікому не сказала, що то не він врятував її від чародія. Цар пообіцяв йому, що він буде женитися з його дачкою. А дочка не сказала цареви, що то не він врятував, — боялася, аби він її не знищив, лише сказала цареви, що вона заміж виходити не буде, і попросила царя, щоби дозволив їй збудувати такий будинок, аби там жили безплатно всі каліки: сліпі, криві, безрідні. Цар збудував такий будинок і написав об’яву, щоби всі каліки приходили і в тому будинку жили й кормилися.

А тим часом летіли лебеді і побачили на дорозі трупа. Та й кажуть:

— Треба полетіти до тої старенької баби, аби вона сказала, де є керниця з водою живущою й цілющою.

Прилетіли вони до баби, і баба їх пізнала. Каже до лебедів:

— Уже Іван зраджений. Летіть на тоту найвищу гору. Там є дві керниці — по правій стороні з цілющою водою, а по лівій — з живущою.

Полетіли вони на ту гору, взяли цілющої і живущої води, прилетіли до Івана, змочили водою голову — і голова зцілилася. А тоді змочили другою водою, живущою, і Іван ожив. Беруть лебеді Івана на крила і кажуть:

— Поїдемо до царя, бо царева дочка сьогодні виходить заміж. Цар присилував її, аби вона йшла за того лицаря, який врятував їй життя.

Прилетіли лебеді під царську браму, Івана лишили і полетіли геть. А на брамі — варта. Іван каже:

— Я хочу говорити з царевою дочкою. Я їй врятував життя.

А варта зачала сміятися і вигнала Івана геть. Гонять його і говорять йому:

— Сьогодні весілля. Царева дочка виходить за того лицаря, котрий врятував їй життя.

І відправили вони його в той інвалідський будинок, де всіх калік і бідних приймали. Приходять до царя і кажуть цареви:

— Якийсь знайда підійшов під ворота і говорив нам, що він врятував вашій доньці життя. А ми його відправили в той будинок.

Царева дочка то почула і говорить до того лицаря:

— Я піду подивитися, що то за людина. Але лицар її не пускає. А всі люди говорять:

— Чого ви забороняєте їй піти подивитись на того чоловіка? Вона зачала гірко плакати і каже:

— То, напевне, мій Іван, той, що врятував мені життя. Приходить вона в той будинок. І приходять цар, цариця і всі гості. А там сидить чоловік і розказує людям, як він зраджений, як він урятував цареву дочку від смерти, а лицар його зрадив, відтяв йому голову. А царева дочка прийшла та й то слухає. Цар каже:

— Які в тебе є знаки, як можеш доказати, що ти врятував від смерти мою дочку?

А Іван відповідає:

— Туй ніхто мені не повірить. Якби туй була царева дочка, то я би доказав, бо маю три свідки.

Царева дочка підходить до него та й каже:

— То ти, Іване?

А він обдертий, босий. Подивився на неї та й гірко заплакав. А вона йому:

— Я царева дочка. Я тебе, Іване, не пізнаю. Дай мені якийсь знак, хоч один. Я бачила, що була зрада, але не могла тайни відкрити.

Тоді він виймає з правої кишені язик з дев’ятої голови змія і каже їй:

— Розкажи, як то було.

Вона стала і розказала все людям. Тоді він виймає з лівої кишені півперсня і каже:

— Пізнавай, чи твій перстень.

Вона післала слугів і принесли того півперсня, що був у неї. Склали дві половини докупи, і перстень зцілився. Тоді він вийняв золотий ковток і каже до неї:

— Це твій чи не твій? А вона йому:

— Так, це мій дарунок. Один у тебе, а один — у мене.

І паде вона Іванови до ніг, і дуже плаче. Та й каже всім людям, що Іван її вирятував від чародіїв. А лицар Івана вбив, відтяв голову і загрозив їй смертю, аби нікому не казала, що її визволив Іван.

Тоді лицар зачав тікати геть. А цар приказав нікого не випускати. Нехай сама царева дочка розсудить, що з ким робити.

А царева дочка говорить:

— Іван мені врятував життя, і я буду його жінкою. А Іван їй:

— Жінкою ти мені не будеш, бо в мене є жінка та діти. Ти дай мені притулок, аби я з жінкою та дітьми міг прожити.

Царева дочка говорить:

— Я з лицарем жити не буду, бо він — душогубець, зрадив чесного, справедливого чоловіка. Я до смерти не буду виходити заміж. Я вірю одному Іванови. А лицареви приказую перед усім народом стяти голову.

Тоді цар передав усе своє царство, усе царювання на Івана. Іван бере бричку, їде по жінку, по діти, привозить їх у царський двір та й стає царем. І випускає новий закон: усіх бідних і скривджених помилувати, а брехунів і зрадників знищити.

Жінка його дуже врадувалася, що попала у велике добро, і говорить:

— Я не можу бути царицею. Я буду у вас хоч наймичкою. А цар і цариця їй:

— Раз твій муж Іван не брехун, не зрадливий, чесний, справедливий чоловік, то він достойний бути царем. І нехай царює, а ми будем йому помагати.

І на тім конець, бо розбився горнець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Перегінське, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
25 червня 1995 року
Оповідач: Максимець Василь Онуфрійович (1929 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.