Українські народні казки

Як старший брат судився

Українська народна казка Покуття

Мав оден господар трьох синів. Але оден з них був трохи не в своїм розумі. Не таки дурний, але не дуже розумний. Це був найменший син. Вони вже парубочили собі. І оженився старший син. І ґаздує, а ті нежонаті разом з ним живуть. Приходить пора, що й середущий хоче ся женити. Оженився він, але вже на боці жив, на другі ґосподарці. А цему третьому, що не має доброго добитку, люди кажуть:

— А ти чого ся не жениш? А він каже:

— Я хочу женитися і буду женитися.

Та й жениться він. Та й веде жінку в хату, де він ся родив, а старший брат не зволяє, аби він тут жінку приводив. Та й він крутився коло батька, а жінка коло своїх батьків сиділа. А тут тато його заслаб і вмер.

Але як тато вмирав, то лишив цему дурному синови файного коня. Файніщого, як решта його коней. І той хоче брати свого коня, а старший не дає. Каже:

— Бери собі другого.

— Нє, я таки цего хочу. Того, що мені тато відказав.

І до того дійшло межи ними, що хоть наполовині рубай цего коня. Старший каже коня продати та й поділитися грішми, а дурний нічого не хоче, тільки хоче цего коня, що тато йому лишив. До того в них дійшло, що найменший подає старшого брата в суд. Бо ніяк межи ними інакше згоди не може бути.

Судилися вони пару років, так, що старший брат продав кавалок поля на судову справу. Дає адвокатови гроші. До того дійшло, що жінка-розумного брата сказала:

— Я тебе лишаю, бо ти же два морги поля продав, і з цего нічого не виходить.

Уже не сидить жінка із старшим.

Хотіли люди купити в дурного коня, а він ніяк не хоче продати.

— Це мені тато відказав, і я хочу мати цего коня. Іде старший брат до того адвоката і каже:

— Що ж це таке?

Каже адвокат:

— Сідайте. Він сів.

— Ну як там?

— Уже я правдуюся два роки, і нічого з того нема, жінка мене лишила через те, діти плачуть. А в него нічого не коштує, і він собі коня тримає далі.

Адвокат дає йому п’ятдесять левів, аби він купив собі убрання. А таке вбрання не хто-будь носить. І каже:

— Ідіть у головний склеп у місті, і кажіть тим продавцям, най вам дадуть першорядне вбрання, яке коштує п’ятдесять левів.

Прийшов він до склепу і каже продавцеві:

— Дайте мені таке-то вбрання, котре коштує п’ятдесять левів.

А той продавець мусить лізти нагору по драбинці, аби здоймити і показати йому то вбрання. Поліз той, здоймив убрання — файне вбрання. Дивиться він та й не бере вбрання, але дивиться, де той гроші кладе. Продавець поклав гроші в шухляду та й відвернувся, а той витяг шухляду та й до грошей. Але казав йому адвокат, щоб він грошей не брав ніц, лишень показував, ніби-то він напихає в пазуху тих грошей. Аби продавець то видів.

І продавець уздрів, що він набив у пазуху грошей і запер шухляду. Шухляда заперта, а убрання, то, що він обзирав, лежить. Та й у двері й пішов. І костюм не брав! Продавець не дивиться в шухляду, чи там є гроші, чи нема, а біжить за ним та й кричить:

— Ловіть злодія, він мені касу обікрав!

А адвокат тому казав: «Ти біжи просто до мене, до мого помешкання». Він прибіг до адвоката, а адвокат каже:

— Добре, що ти сюди забіг. Мені тебе тут треба.

А продавець біг за ним і забіг за ним до адвоката. Адвокат питає:

— Що є?

— Цей чоловік обікрав у мене касу.

— А як?

А той оповідає:

— Так і так. Купував він у мене вбрання, і вбрання не взяв, лиш витяг шухляду і забрав гроші.

Адвокат каже:

— Добре. А ніде він не забігав?

— Нє, просто до вас побіг, він повну пазуху набив грошей паперових.

Тоді каже адвокат так:

— Цего чоловіка зараз будем розбирати і шукати грошей. І робим з вами таку заліжку. Як у него є гроші, то будем його судити. А як нема, то з вас тисяча левів.

Завели того чоловіка до кімнати, розібрали його до голого — нема коло него ніяких грошей, лишень одна срібна корона, що він мав коло себе з дому.

Тоді каже адвокат:

— Пане добродію, треба вам принести тисячу левів, бо ви програли. Ви мені дайте до каси.

І старший брат пішов додому. Але адвокат сказав йому, аби він за тиждень прийшов до него.

Перейшов тиждень, старший брат приходить до адвоката на пораду. Та й каже адвокат йому так:

— Ідіть до того самого склепу і кажіть, най вам здоймуть дороге вбрання.

Прийшов він до того самого продавця та й каже здоймити йому вбрання. Продавець здоймає вбрання, а цей відсунув шухляду і набрав у пазуху багато грошей, і шухляду запер та в двері і втікає. І сам кричить:

— Ловіть злодія!

І біжить проста до того адвоката. А продавець уздрів, що він до того самого адвоката побіг, та й не йде за ним, бо він має дати тисячу левів. Вертається до склепу, дивиться до шухляди — нема грошей. Пропало.

Балакає старший брат з адвокатом, а той йому каже:

— Ви правдувалися зі своїм братом. Не хотіли-сте признати, що він тагже син у свого тата і йому тагже належалося. А ви хотіли, щоби лишень ви мали, а той дурний, то йому не треба нічо’.

Забрав адвокат від него всі гроші та й каже:

— Ці гроші є за мій розум.

І дав йому на морг поля, і так вони розв’язалися. Приніс він гроші на морг поля, і жінка вернулася до него. А кінь так і лишився меншому братови.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Підвисоке, Снятинського району, Івано-Франківської області
11 квітня 1987 року
Оповідач: Навчук Микола Андрійович (1903)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.