Українські народні казки

Як тужили дівчата

Українська народна казка Покуття

Ходив хлопець до дівчат, як ще не йшов до армії. А відтак, як ішов до армії, пішов з ними прощатися. Пішов до одної та й каже:

— Як ти будеш за мною тужити? Вона йому:

— Не буду замітати два роки хату, поки ти не прийдеш. Така в мене жалоба буде.

Пішов до другої.

— Як ти будеш за мною тужити, бо я завтра йду до армії?

— Я не буду два роки чесатися й не буду митися. Таку жалобу буду мати.

Пішов до третьої.

— Як ти будеш за мною тужити, бо я завтра йду до армії?

— Буду сипати помиї на під, доки ти не прийдеш.

Служить він два роки в армії. А дівчата роблять, як казали. Та не замітає, а та не миється. А та сипле помиї два роки на під.

Прийшов він з армії, та вже замітає, вже сміття фірою вивозить з хати. А та миється, чешеться. А та третя, що помиї сипала на під, тихо сидить, не має що робити. Прийшов він до одної, подивився — вивозить сміття з хати. Прийшов до другої — миється, чешеться. Прийшов до третьої та й питає:

— Ну, як ти тужила за мною?

— Сипала помиї два роки на під.

— Та як сипала? Вони не стікали з поду? Вона йому:

— Ходи, я тобі покажу як.

Повела його на під, а там пацюк висить забужений. Такий важкий, що аж бантини вгинаються... І оженився він з тою, що два роки «помиї на під сипала».

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Пробабин, Городенківського району, Івано-Франківської області
18 лютого 1989 року
Оповідач: Дуб’як Катерина Дмитрівна (1908 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.