Українські народні казки

Як хитрував циган

Українська народна казка Гуцульщини

Був собі один циган. Та й пішов він до церкви. А ксьондз говорить казання. Каже:

— Люди, майте на увазі, що треба допомагати бідним. Тим, що не мають, тим, що в слабости. Давайте їм допомогу, не жалуйте. Бо як ви мете давати, то, — каже, — вам у два рази вернеться то, що ви дасте.

Циган вислухав це, приходить т’хаті і роздає своє добро бідним. Все роздає, що має. Жінка каже:

— Що ти собі думаєш, чоловіче? З чим ми лишимося?

— Не журися, — каже, — ксьондз казав, що ми мемо мати в дубельт то, що роздамо.

Та й вже дійшло до того, що роздав він усе і не має нічого. Не має з чим лишатися, все роздав. Бере він сумку і йде в дорогу. І стрічає Ісуса Христа.

Ісус Христос добре знає, що з цим чоловіком є, але питається:

— Куди ти, чоловіче, йдеш?

— Та, — каже, — священик казав у церкві проповідь, що треба давати бідним. «Роздай то, що маєш, у дубельт меш мати». А я послухав та й роздав. Але, — каже, — нема з чим лишатися, іду я помежи люди вже й сам.

— Нічого, ходи, — каже, — зо мною.

Іде циган з ним, і дає йому Ісус Христос нести торбинку. Дивиться до неї циган, а там три будзики.

— Це буде, — каже Ісус, — нам у дорозі їсти.

Та й ідуть вони, йдуть, утомилися. Каже Ісус Христос:

— Трохи сядьмо спочиньмо, та берім їжмо це. Тобі один будз і мені один будз.

З’їли вони ті будзи, а Ісус Христос каже:

— А цей третій будз най стоїть, другий раз будемо їсти.

Та й знов несе циган ту торбинку. Несе, а йому так хочеться їсти, що він би й той будзик з’їв. Та й таки з’їв його. Та й ідуть далі. А Ісус Христос каже:

— Повертаймо до цеї хати, бо тут дівчина дуже слаба. Би-смо її якось трохи підлікували.

Прийшли вони до тої хати, та й каже Ісус Христос:

— Ну що, слаба дівчина? Ану, ґазди, вийдіть надвір. Ми її будемо дивитися, може, вилікуємо.

Вийшли ґазди надвір, а Ісус Христос каже до цигана:

— Ану йди принеси води та загрій її.

Циган приніс води і загрів її, а Ісус Христос порубав дівчину на кавалки, але її не боліло, бо це був самий Ісус Христос. Перемив Ісус Христос порубане тіло дівчини в теплій воді, а тоді склав усі кавалки докупи, і дівчина ожила і зробилася здорова.

А циган на то дивився.

Люди повходили до хати — дівчина дужа. І файна, весела. А ґазда питає:

— І що ми маємо вам дати за те, що ви нам таке добре зробили, вилікували нам дівчину?

А Ісус Христос каже:

— Що дасте, те й буде. І цему чоловікови давайте, мені не треба нічого.

Ґазда радіє, що лікар не каже, аби він багато платив. Але вони дуже поважають Ісуса Христа і дають циганови, хоч і не дуже хотять циганови давати. Та й не знають вони, що то Ісус Христос.

Та й ідуть вони знов удвох, Ісус Христос та й циган. А циган собі подумав та й каже:

— Я вже не буду йти з тобою.

Та й були там дві дороги. Каже Ісус:

— Ти йди цею дорогою, а я тою. Коли ми зійдемося знов, то будемо видіти, котрому ліпше повелося. А як ні, то йди зо мною.

— Нє, я собі піду самий.

Та й іде собі циган. Прийшов він до одної хати, а там такий хворий чоловік, у такім болю лежить. Циган каже:

— Що мені дасте, щоби я вилікував цего чоловіка? Дуже багато треба мені.

— Дамо, — каже, — коби ти лиш міг вилікувати.

— Ану йдіть усі надвір.

Пішли ґазди надвір, а він кладе ватру, бере в руки сокиру та й слабого чоловіка рубає. Чоловік пищить, чоловік ґвалтом кричить. І болить його, і перепудився страшно. А люди не йдуть до хати, бо не знають, що там робиться. Нарешті зайшли, дивляться, а цей порубаний і повно крови в хаті.

— Що ти наробив?! Тепер ми тебе беремо, і най усі люди видять, що ти наробив. Будем тебе вішати.

Ведуть вони його, і так йому гірко стало. Та й думає: «Священик казав, що ся вдвоє верне, як роздам добро. І ади, до чого я дожив, уже ведуть мене вішати». І всі на него дивляться, ганьблять його, кричать на него.

Та й вже дійшло до того, що його мають підвішувати. Та й приходить туди Ісус Христос. Та й каже:

— Люди, ану зачекайте. Я з вами щось заговорю. Я цього чоловіка знаю, пустіть його.

— Нє, ми не пускаємо, бо він таке й таке зробив. Порубав чоловіка. Каже Ісус Христос:

— Ану вертаймо до хати, най я подивлюся на того чоловіка. Може, я якусь раду дам.

А циган уже знає, що цей зробить добре.

Прийшов Ісус Христос до тої хати, помив то порубане тіло, склав. Дав води цілющої й живущої. І той чоловік зробився здоровий і файний. Але там всі втішилися! Та й тоді говорить Ісус Христос:

— Цего чоловіка ви відпускайте. Нічого вже йому не робіть, бо я його обрятував. Я його з собою беру.

— Добре. А що ви хочете за то, що чоловіка порубаного зцілили і оживили?

— Що дасте, то давайте, — каже, — йому.

— Та де! Ми йому нічого не дамо! Його треба повісити. Він такий та й такий.

— Ви, — каже, — на мене вважайте і йому дайте.

І дали вони циганови якусь бричку і щось там у бричку дали. І небагато дали, бо дуже на него люті були.

Та й ідуть вони знов удвох. Та й каже дорогою Ісус Христос до цигана:

— Що ти собі, чоловіче, думав, що ти таке зробив? Не треба було цего робити.

— А я, — каже, — думав, що я так зроблю, як і ти. А я так не зумів. Та й що я, — каже, — зроблю?

Ідуть вони удвох далі, а Ісус Христос каже до цигана:

— Але ти скажи мені, хто ж той третій будз з’їв?

— Я ні, я не з’їв.

Ідуть вони далі, а там така велика вода. Ісус Христос так зробив, що циган уже в воді топиться. Вже аж по шию вода. Та й знов питає Ісус Христос:

— Скажи поправді, хто з’їв будз. Ти?

— Нє, я не з’їв.

— Як-ис не з’їв, то ходи, підем далі. Вийшли вони на високу гору.

— Ну, — каже Ісус Христос, — бери копай яму. Яку хочеш. Як не лінуєшся, копай більшу, а як лінуєшся — меншу.

А циган копає не дуже велику яму, бо не годен. Прокопав трохи, а там бочка золота. Витягує її. Каже Ісус Христос:

— Ця бочка тобі буде. Ану копай другу яму.

І циган викопав другу бочку золота, більшу за першу.

— Ця бочка мені буде, — каже Ісус Христос. — Ану ще одну яму копай.

А циган уже копає дуже велику яму. І викопав велику-велику бочку золота. А Ісус Христос каже:

— Ця бочка буде тому, хто будз із’їв.

— Я з’їв будз, — каже циган, — я признаюся вам.

— Ну, — каже, — як ти з’їв будз, то бери собі ці всі три бочки і вези собі додому. Але жий по-Божому і більше так не роби. Бо ти нечесно робив, що не хотів мені признаватися. І всі ґроші, що в цих бочках, най будуть для твоєї сім’ї. Але жий по-справедливому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Баня-Березів, Косівського району, Івано-Франківської області
23 листопада 1986 року
Оповідач: Мочерняк Юстина Михайлівна (1932 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.