Українські народні казки

Як хлопець від чортів визволився

Українська народна казка Бойківщини

Орав чоловік під лісом волами. А з лісу вийшов пан у чорнім вбранню і прийшов ід’мему. Спер йому воли і каже: — Чоловіче, продай мені те, що ти за него не знаєш. Дам тобі сто золотих.

Чоловік подумав, що він за все знає. Та й каже:

— Продам.

Той пан вирахував йому гроші, сто золотих, і каже:

— Я за сім років прийду за тим.

— Добре, — каже чоловік.

Узяв тоти гроші і радий, що взяв гроші ні за що. Прийшов додому і дав їх жінці. А жінка каже:

— Зле ти, чоловіче, зробив. Я вагітна, а ти не знав. Ти продав дитину в череві.

І вони обоє сильно зажурилися. А за два місяці народився в них дуже гарний хлопчик. І ріс той хлопчик файно аж до сім років. А як вийшло йому сім років, зачали обоє батьків дуже плакати. Він питається:

— Тату, мамо, чого ви так плачете та ридаєте? А мати йому й каже:

— Ти ще був у череві, як тато продав тебе за сто золотих, бо не знав. І сего вечора має за тобою прийти чорний пан.

А хлопець їм:

— Не журіться, смійтеся ви з того. Постеліть мені, — каже, — під вікном. Як хто по мене прийде, би-сте отворили вікно і віддали мене йому. Як-исте продали, то пропало.

Опівночі стукає хтось у вікно і каже:

— Ґаздо! Я прийшов за тим, що ти мені продав, бо ти за него не знав.

Ґазда відкрив вікно, і він забрав собі хлопця.

Привів чорний пан хлопця в пущу до якоїсь печери. Переспав хлопець ніч, а рано встав, дивиться — а там чорти. І кажуть йому ті чорти:

— Іди по воду.

Дали йому такі відра величезні, що він ледве порожні відра поволік до керниці. Прийшов до керниці і не зачирає води, а взяв желізну лопату, обзначує довкола керниці і копає собі. Прийшли чорти дивитися, чого він води не несе.

— Чого ти води не несеш?

— Та буду вам в тім нести? Я хочу всю керницю викопати та й занести — другий раз сюди не буду ходити.

А чорти схопили відра, позачирали води і понесли геть.

— Ходи, нам не треба так багато води. Та й кажуть йому:

— Іди нам дров принеси. На раз огня накласти.

Пішов він у ліс. Мав коло себе ножик. Бере дере луб’я зі смереки, зв’язує лубок до лубка і обвиває смерічки — єдну, другу, третю. А чорти чекають дров, та й ідуть у ліс дивитися, що він там робить. А він нав’язав смерічку до смерічки. Приходять чорти та й кажуть:

— Чо’ ти нам дров не приніс?

— Та що я буду поєдно вам дрова носити? Хочу зв’язати цілий ліс та й цілий ліс вам принесу.

Чорти злякалися та й кажуть:

— Не треба, іди собі геть.

Думають собі чорти: «Як він такий сильний, то може й нас витратити», і нагнали хлопця геть, відправили його. Прийшов він додому, а батьки дуже зраділи, що в них такий мудрий синок і що знав, як від чортів урватися додому.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Семичів, Долинського району, Івано-Франківської області
4 листопада 1988 року
Оповідач: Кореневич Марія Василівна (1910 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.