Українські народні казки

Як хлопець дурніших шукав

Українська народна казка Бойківщини

Була собі мати і мала сина. А мати була така, що не вміла ні купувати, ні продавати — не вміла торгувати. От син послав маму на базар, би вона там щось купила. А вона купила голок. І як ішла домі, сіла з людьми під’їжджати й положила голки на сіно, щоб ся везли. Коли вона злізла, щоб іти додому, хотіла взяти голки, а голок нема — пропали в сіні.

Прийшла вона домі і все розказала синови: що вона купила і де поділося. Син насварив маму і післав удруге на базар. Вона поїхала і накупила горшків. Зв’язала шнурочком горшки і знов попросилася на фіру. А горшки повісила на ручицю. І горшки побилися — тілько вуха полишалися.

Мати прийшла додому і знову розказала синови, що вона купила і що сталося. А син їй каже:

— Я вже це не можу терпіти. Іду у світ за очі. Найду дурніших за тебе, то вернуся домі, а не найду — то вже більше до тебе не прийду.

Та й пішов.

Іде він дорогою через якесь село і побачив якусь жінку з решетом. Вона бігає з тим решетом то надвір, то до хати. Питає він:

— Чого ви, жіночко, бігаєте з решетом?

— Видиш, синку, сонічко надворі, а в хаті нема. Думаю, що внесу хоч трошки сонця до хати, і не можу. Я надвір — сонічко в решеті, я до хати — нема сонічка.

Тоді він попросив у жінки сокири, бо в хаті були дуже маленькі вікна, і сонічко не гріло до хати. Прорубав великі вікна і пустив до хати сонічко. Жінка йому заплатила добре, і він пішов далі.

Іде, дивиться, якась жінка тягне корову горі драбиною на хату. Питає він жінки:

— Нащо тягнете корову на хату?

— А он дивися, синку, на хаті така трава, й хочу, щоб корова її спасла, а вона не йде горі драбиною.

Тоді він каже:

— Маєте, жіночко, серп?

Жінка дала серп, і він ту траву на хаті зжав. Жінка дала траву корові, а йому файно заплатила — і він пішов далі.

Іде він далі і зайшов до одної хати. Була вже ніч, і він попросився на ніч. Була там дівчина, варила їсти.

— Прийміть мене, дівчино, на ніч.

І дівчина його приймила. Він питається:

— Ви самі? Де ваші родичі?

— Пішли на весілля.

Пустила тота дівчина свиню до хати їсти. Свиня наїлася і лягла під лавицю. Він гладить свиню чоботом по животі, а свиня: «Рьох-рьох-рьох». Дівчина питається:

— А що вона хоче?

— Вона каже, що на другім селі у її тітки весілля. Каже: «Я би-м пішла, лиш не маю в що вбратися».

А дівчина каже:

— Ой, я дам мамине шлюбне вбрання. І пацьорки присилю. Лиш би ви були такі добрі, би її туди повезли.

— Ой, та як не послухати такої файної дівчини?! Повезу. Впрягла дівчина до воза коня, висадили вони свиню на віз, і він повіз

її «на весілля». Приходять тато з мамою з весілля, а дочка каже:

— Ви ходили з мамою на весілля. І наша свиня на весілля пішла. Я вбрала на ню ваше шлюбне вбрання, і пацьорки їй присилила. Впрягла у віз коня і попросила того хлопця, аби він відвіз свиню на весілля. І він повіз.

Батько каже:

— Ти, дівко, дурна чи що? Свиня має якусь тітку і в тої тітки весілля? У неї немає ніякої тітки.

Питає батько в дочки:

— Чи давно він поїхав?

— Та нє, — каже, — недавно.

Батько сідає на другого коня і їде. Чи ж дожене того хлопця, що повіз свиню «на весілля»? А хлопець завіз свиню з возом у ліс і заховав там. А сам вийшов на дорогу і стоїть. Приїжджає той на кони і питає його:

— Чи видів ти, хлопче, щоби хто віз у возі свиню? А він каже:

— Видів. Але ви вже не доженете. Якби ви поїхали прямо через поле, через жито, ви б його на роздоріжжі догнали.

А чоловік йому:

— Я конем по житі не поїду. Горенько, де ж мені коня діти? Будьте такі добрі, подержіть коня.

— Та чому не подержу? — каже. — Добре, подержу. Як доброму чоловікови не подержати?

Той погнався навпростець житом, а хлопець завів коня в ліс, урізав йому трохи хвоста і запхав у землю. А той чоловік свиню не догнав і вертається. Хлопець каже:

— Яке чудо сталося з вашим конем! Ваш кінь втік попід землю.

— Ой горенько, — каже чоловік. — Вже й мого коня нема. Може, би ми тягнули коня за хвіст та витягли його з-під землі?

Почіпалися вони оба за хвоста, витягнули його і попадали догори ногами.

Син вернувся домі, до свої матері, бо найшов дурніших за ню. І гроші заробив, і свиню привіз, і коні. На плоті горнець, і казці конець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Урич, Сколівського району, Львівської області
14 грудня 1990 року
Оповідач: Сенишин Дарія Пилипівна (1920)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.