Українські народні казки

Як хлопець зняв закляття

Українська народна казка Бойківщини

Жила собі жінка і мала хлопчика. Хлопчик мав сім років. Не хотів він маму слухати, зібрався і пішов шукати щастя. Зайшов далеко в ліс, заблудив і зголоднів. Прийшла ніч, і хотів би він повернутися додому, але не знає дороги. Сів собі під смереку і плаче. Ні сюди, ні туди. Заснув, і сниться йому, що хтось каже: «Синку, переспи до дня, а рано встанеш і підеш на поляну. На ті поляні є великий дім, а в домі для тебе — кімната. І є там столик і ліжко».

Хлопець до рання трохи спав, трохи сидів і плакав. А рано встав і йде на поляну. Дивиться — є величезний дім. Заходить він в той дім, ходить з кімнати в кімнату — нікого не надибає, нікого нема. Вертається назад в тоту маленьку кімнату. А там на столику стоїть горня молока і булочка. Він був голодний і з’їв тото. Та й думає: «Хто ж мені тото приніс, як тут нікого нема?» Ходить далі і шукає — нікого не найшов. Але радий, що попоїв. Ляг на ліжко та й заснув.

І сниться йому, що якийсь голос говорить: «Синку, переночуй у цьому домі три ночі — визволиш тисячу солдатів. Але нічого не бійся. Як хто буде приходити і до тебе говорити, аби ти ні до кого не озивався, бо як будеш з кимсь говорити, пропадеш навіки.»

Устав хлопець і сидить. Приходить вечір, а він сидить. Приходять шість чортів.

— Чо’ ти, синку, прийшов тут?

А хлопець нічого. Чорти дають йому убрання, дають золото, музика лунає — все йому, а хлопець і раз не озивається. Прийшла та година, чорти забралися й пішли. Хлопець з того страху ляг на ліжко та й заснув.

Пробуджується — на столику булка з маслом. З’їв він то і йде надвір.

Ходить надворі, по тих тротуарах, а з кожного каменя дивиться людська голова. І говорить йому їден:

— Чуєш, не йди сюди, вертайся в свою кімнату, аби ти не дався зрадити.

Хлопець послухав, вернувся, входить у ту кімнату, ходить по всіх кімнатах і нікого не надибає. Вертається в свою кімнату — знов є булка з маслом і молоко. І дзигарета лежить, аби закурив. Але хлопець малий, некурящий — не взяв того.

Приходить другий вечір, і думає він: «Першої ночі я пересидів, але другої мене замордують». Приходять дванадцять чортів, так, що їх повна кімната була. Зачали вони йому говорити:

— Ми, — каже, — твою маму приведемо. Дивися, який то дім. То буде все ваше.

Хлопець нічого не озивається. Зачали хлопця стусати, щипати.

Прийшла та година, перша по півночі, чорти забралися й утекли. Хлопець помаленьку встав з крісла, ляг собі на ліжко й лежить. Заснув. Пробуджується — уже розвидняється, ніде нічого не видко. Хлопець вийшов надвір, умився, входить до свої кімнати, поснідав, знов іде на двір. Іде по тих тротуарах, де ходив учора. Дивиться, з кожного каменя по пояс людина вийшла. Їден йому й каже:

— Синку, не ходи, вернися. Бог тобі поміг дві ночі переночувати. Аби ти ще третю переночував — визволиш нас усіх.

Хлопець вернувся. Увійшов у кімнату, дивиться — таке прекрасне убрання лежить, така сорочка. Він собі думає: «Ех, зібрав би-м ся. Але прийдуть увечері і підруть на мені тото убрання». Не збирається.

Ляг собі на ліжко і лежить.

Приходить вечір. Думає хлопець: «Пропаду вже я тої ночі». Коли чує, гримить шось. Проходить по кімнатах — нічого нема. Вертається в свою кімнату, а там на столі записка: «Синку найдорожчий, дві ночі ти переночував. Переночуй ще третю і визволиш весь народ!»

Сидить хлопець. Приходить дванадцята година, і найшло тих чортів, що він не годен був порахувати. Зачали просити ’го, золота йому давали. А він раз не озивається. Зачали на нім убрання дерти. Обдерли — з нього кров іде. А він терпить. Прийшла тота година, вони забралися і втекли.

Тоді він помаленьку встав з крісла. Затачується, як п’яний. Пішов на ліжко, ляг та й спить. А на ранок пробуджується він та й устає. Приходить д’нему дівчина з водою й рушником, обмила його від крови. Він стидається дівчини, бо голий — чорти подерли убрання. Вона йому й каже:

— Не стидайся мене, одягайся.

Він устав, зібрався і зійшов д’ні їсти. А тота дівчина теж була заклята. Вона ходила, а людська душа не могла її видіти. Коли він переночував там три ночі, визволив він і тоту дівчину, і тих всіх солдатів.

Тота дівчина взяла його за руку і каже:

— Ходім надвір до твоїх солдатів.

Він вийшов надвір — всі солдати стоять. А цар не має права ввійти до того дому, поки хлопець не закличе. Хлопець закликав його і сказав, аби цар дав приказ війську і військо зайшло в кімнати. Цар такий приказ дав.

А тоді дав хлопцеви свою коруну і сказав:

— Я не маю кому її більше дати, бо в мене нема дітей.

Тоді виправив своє військо до його матері: забрали його матір і привели до царя. Збудували хлопцеви дім, і жили вони там з матір’ю, аж поки Радянський Союз не зайшов.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Ясень, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
15 липня 1994 року
Оповідач: Лучканич Василь Павлович (1916 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.