Як хлопець урятував місто

Українська народна казка Чернігівщини

Давно це було. Тоді татари по наших українських землях гуляли. Довкола спалювали все: хлібні ниви, стіжки, хати, людей убивали, деяких забирали в рабство (дітей малих та жінок гарних). Вродливих забирали, бо турки любили українок з довгими косами та великими очима, щоб коса на голові лежала та сорочка вишита була.

Взяли татари в облогу одне місто і вирішили: якщо добрий викуп дадуть, то поїдуть далі. А не винесуть нічого, то зруйнують і спалять. Зібралися люди та й думають, як їм уникнути погрому. А тут раптом у ворота стукає хлопчик і каже:

— Я врятую весь город, тільки бусурман обдурити треба.

На свій страх і ризик випустили вони хлопця на перемовини з татарами. Вийшов він за ворота з худим старим конем на повідку. Вороги кинулись на нього з мечами, а потім сміятися почали. Вийшов наперед старший із них і каже:

— Це ти найстарший, а це твій викуп?

А той не злякався, тикнув пальцем у коня та й каже:

— З ним домовляйся, він старший.

Дивувався татарин смілості й уму хлопця. Подумав і сказав:

— Бачу, що голова в тебе не пуста. Нагороду за це дам, проси, що хочеш.

Попросив хлопець земля стільки, скільки в шкуру коня влізе. Розвага ця сподобалася усім. Хлопець коня зарізав, шкуру розрізав на ремені, зв’язав докупи й потяг навкруг міста. Отоді вже розлютилися усі, бо зрозуміли, що хлопець їх перехитрив. А слово, якщо дав, то треба тримати.

Всю ніч ніхто не спав, а на ранок ворогів біля міста вже не було.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

119 (4228). Як хлопець урятував місто. СУС 2400. Записано 2008 року. Сичевська Валентина Савеліївна (1938). Чернігівська область, Козелецький район, Надинівка