☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як хлопець-верховинець навчив царівну говорити
Українська народна казка Закарпаття

Був у одному верховинському селі хлопчик. Та був дуже, розумний. Хотів навчитися на вчителя, та родичі його не мали грошей заплатити за науку. Каже він вітцьові:

— Няньку, піду я по світу мудрості вчитися.

— Та хай буде, — сказав отець.

І пішов хлопець від села до села мудрості набиратися. Так дійшов до столичного міста. Їде біля царського палацу і втямив на воротах таблицю, на якій написано: «Хто розговорить нашу доньку, той її візьме за жону».

А вона не хотіла говорити, бо так перевіряла мудрість женихів. А всі їй дурницю говорили, і вона мовчала. Казала, що ніхто її не може розговорити.

Хлопець, ходячи по світу, став легінем. Подумав: «Перевірю, чи набрався я мудрості від людей. Якщо файна царівна, то женюся на ній». Поковтав він у царські ворота. Отворив йому цар і зазвідав:

— Що ти хочеш, легіню?

— Я беруся вашу доньку розговорити.

Подивився цар на хлопця: бідно одітий — не такого йому зятя треба. Та подумав: «Не при таких донька мовчала, то промовчить і при сьому біднякові». Каже:

— Добре! Айбо чи знаєш, що голову стратиш, якщо не сповниш своє слово.

— Знаю. Якщо не сповню — рубайте голову.

Завів цар легіня у свою палату, у ту кімнату, де сиділа його дівка. Крім царської сім’ї, там були міністри і інші великі пани. Леґінь повернувся до царя і почав розповідати притчу, яку чув від одного старенького діда.

— Пресвітлий царю, — почав леґінь свою мову. — Були в одному селі два цімбори — різьбяр і маляр. У своєму селі роботи не мали і пішли у місто. Найняли собі квартиру і почали там займатися різбленням і малюванням. Різьбяр вирізав із дерева файну дівчину, а маляр намалював їй лице, губи, очі. Була, як жива, лише не говорила. Люди дивилися на таку файну дівчину, хвалили роботу різьбяра і маляра, айбо ніхто її не хотів купувати, бо не вміла говорити. Ідуть вони сумні додому і зустрічають одного хлопця.

— Куди йдеш?

— Шукаю собі квартиру.

— Іди до нас жити, бо ми не маємо чим платити за свою квартиру, — і розповіли про свою пригоду.

А той леґінь був учителем. Він каже:

— Та я вашу дівчину навчу говорити.

Як сказав, так зробив. Відразу її купив якийсь великий пан. Та тепер не знають цімбори, як поділитися грошима. Різьбяр каже:

— Тут моя робота головна — мені більше належить.

— Ні, моя! — кричить сердито маляр.

— Я думаю, — вмішався у зваду вчитель, — що головне зробив я, бо навчив дерев’яну дівчину говорити. Адже лише такою ви змогли її продати.

Та ніяк не могли дійти згоди. І подали вони справу у суд.

— Та як рішив суд? — заінтересувався цар.

— Я на тому суді був, — каже леґінь, — і все видів і чув. Уявляєте, пресвітлий царю, суд не міг рішити, котрий із майстрів має правду. А я сидів на суді, слухав і думав собі: «Не хитрий цей суддя, не може розібрати таку просту справу. А я би легко розсудив їх».

— І я би розсудила! — проговорила царівна.

Всі зачудувалися, що царська донька так легко проговорила.

— І ми би знали їх розсудити, — сказали міністри.

— Добре, — каже цар. — Кожний хай напише свою думку на папері.

Всі взяли перо і записали на папері свою думку. Хто що напише — закривали, аби інші не виділи. Розкрив цар написане і увидів, що всі признали роботу вчителя найважнішою.

Тоді попросив слово леґінь.

— Пресвітлий царю! Готуйте свадьбу! Моя притча добре придумана, бо заставила вашу доньку проговорити. Що означає притча? Різьбяр і маляр — то ви, пресвітлий царю з пресвітлою царицею. А вчитель, котрий навчив німу говорити, то я. Мало вітцю і матері народити і виховати доньку, її ще треба й віддати. А у цій справі головний той, хто прибрешеться до неї так, що вона погодиться вийти за нього заміж, проговорить до нього словами згоди. Так що ваша донька — моя.

Що тут робити? Мусив цар свою доньку віддати за розумного легіня. Та й царівні полюбився леґінь, бо був не лише розумний, але й файний.

Посвадьбували і щасливо жили. Може, й тепер живуть, якщо не повмирали.

Як хлопець-верховинець навчив царівну говорити, «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 559*. Друкується вперше. У інших казкарів даної збірки сюжет цей не записано.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).