☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як хлопець-мисливець переміг розбійників і женився на царівні
Українська народна казка Закарпаття

Був один молодий мисливець. Стріляв так добре, що в що загадає, у те попаде. Часто він ходив на полювання.

Раз у лісі знайшов здохлого коня, начиненого отрутою для лисиць. Ворони сідали на мершу і здихали. Мисливець узяв дві здохлі ворони і поклав у ташку.

Ішов хащею і натрапив на ватру. Коло неї сиділи 12 розбійників і бавилися лоптою: один другому перекидали. Мисливець подумав: «Ба чи попаду в лопту?» Стрілив і попав.

Розбійники розбіглися по лісу глядати того, хто стріляв. І знайшли його.

— Будеш нам за цімбору, коли ти такий стрілець!

— Буду.

Увиділи у ташці у нього дві ворони.

— Що ото?

— Морські кури.

Спекли і з’їли. І всі потруїлися і повмирали.

Мисливець пішов далі. Знову натрапив на дванадцять розбійників. І сі бавилися лоптою. Стрілив він у лопту і попав. І розбійники попросили його за цімбору.

Тієї ночі вони збиралися красти від царя, у котрого на воротях сидів когут. Коли хтось приближався до палацу, когут кукурікав. Розбійники привели мисливця до царського палацу:

— Стріляй когута!

Він здалеку стрілив і вцілив у того когута. Так що розбійники могли добиралися до палацу, бо нікому було стражі дати знак.

Підкопалися під фундамент і вперед направили мисливця. Він заліз і в кімнаті увидів сплячу дівку. Жаль йому стало, що її обрабрують, а може, і вб’ють. Додумався її врятувати. Почав кликати розбійників. Котрий задів голову, того вбивав і затягав у кімнату. Так постинав голови усім дванадцятьом.

Сів за стіл і написав: «Се зробив той, хто склав загадку: «Один убив двох, а два вбили дванадцятьох. Відгадайте.» Письмо лишив на столі і пішов.

Дівка пробудилася, увиділа убитих і напудилася. Збіглися слуги. На столі найшли письмо і дали їй прочитати. Загадку ніхто у царському дворі не міг розгадати. Цариця каже:

— Се хіба би розгадав той, хто придумав загадку.

А царська донька сказала, що стане його жоною, бо він її врятував від смерті. І цар дав виголосити по всій державі, що віддасть доньку за того, хто розтолкує загадку: «Один убив двох, а два убили дванадцятьох».

Приходили сватачі із цілого світу, айбо верталися, як прийшли — без царської доньки. Кожен по-своєму тлумачив письмо, айбо не міг сказати, хто склав загадку і де її лишив. Аж прийшов мисливець і розтолкував письмо:

— Я ішов лісом і коло отруєного коня взяв двох ворон, що наїлися м’яса із здохлого коня. Ото і є: «Один убив двох»! Я взяв тих ворон у ташку і пішов далі лісом. У лісі зустрівся з дванадцятьма розбійниками. Вони спекли тих двох ворон, з’їли і повмирали. Ото і є: «Два убили дванадцятьох».

Розповів мисливець і про те, як він зустрівся ще з дванадцятьма розбійниками, як вони підкопалися під царський палац, як він всім дванадцятьом порозрубував голови. Тоді дівка подала йому руку і стала його жоною.

Як хлопець-мисливець переміг розбійників і женився на царівні. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 851. Друкується вперше. Варіанти: Скубенич-Кость — Архів П. В. Лінтура.; Гандера — Архів П. В. Лінтура.; Васько — Архів П. В. Лінтура.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).