Українські народні казки

Як хлопця з рабства повернули

Українська народна казка Гуцульщини

Було дуже велике село. В тім селі була така мерзенна баба, що хто попри неї йшов, то вона мусила йому заглумитися. І так кільканадцять років глумилася та баба над сільськими людьми, і надокучило людям на то дивитися. Одного разу люди зрадилися в одній хаті, як бабу провчити, щоб вона більше не глумилася. Одні казали:

— Треба цю бабу вбити. А другі казали інакше:

— Не треба вбивати, най жиє баба. Нащо на душу гріх брати?

— Замкнути її в порожній хаті і крізь шпару їй їсти давати, — казали треті.

А четверті казали на суд подати. І так зробили. А та баба не мала ні чоловіка, ні дітей, сама баба була. А років мала сто. Приставили її перед судді. Суддя питається в баби:

— Що то є, що ціле село скаржиться на тебе? Чого ти глумишся людям?

А баба сказала до судді:

— Як я можу бути до них добра, як вони мені таке зло зробили? В перших роках свого подружжя я мала сина-одиночка. І приїхав у наше село купець з далекого краю. А вони продали мого одиночка тому купцеви, коли я була в ярмарку, а хлопчик був дома сам.

А то було дуже давно, коли їздили купці по селах та й продавали їм людей у рабство. Суддя запитався:

— А ти знаєш тих людей, що продали твойого сина у рабство?

— Знаю, — сказала баба, — це мій найближчий сусіда.

— Покличте того сусіду сюди, — сказав суддя.

Поїхали шандарі, забрали того сусіду і поставили перед судді.

— Нащо ти продав хлопця, сина цеї жінки, купцям? Той відповів:

— Бо вони мені файно заплатили. І сказав суддя тому чоловікови:

— Мусиш відшукати і привести цій жінці її сина. А як не приведеш, то будеш на шибениці.

Той чоловік сказав:

— Як я можу його найти, коли я не знаю, з якої держави були ті купці?

— А нас це нічого не обходить. Тобі сказано, щоб ти привів хлопця і доручив цій жінці. Бо то мама його.

Пішов той чоловік, світом шукаючи, допитуючись, де та держава находиться, що людей купує на рабство. І допитався. Знайшов ту державу, але не міг знайти того, хто купив у него хлопця. І зачав він питатися в людей, де тут є ворожбит, щоби йому поворожив. Допитався. Ворожбит поворожив і сказав поправді:

— Такий і такий чоловік. Іди до него до хати.

Приходить він до того купця та й проситься в него наймитися служити. Не хотів нічого казати галанабалу *. Дав йому купець роботи тяжкі. Глину возити, цеглу робити. Проробив він рік у того купця і видів по надвір’ю хлопця, що він його продав. Лиш нічого йому не признається.

Каже цей чоловік купцеви:

— Я хочу відходити. Заплатіть мені за рік мого труду. Купець:

— У нашій державі ніхто не платить за роботу, і я тобі не буду платити.

— Ну то відпустіть цего хлопця на волю. Я за него буду цілий вік робити. Бо мені дома грозить шибениця.

І погодився купець, відпровадив хлопця в його сторону, а чоловік остався рабом і по сьогоднішній день робить купцеви безплатно.

Походження та примітки

* Гала́набалу — навмання.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
23 лютого 1987 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.