Українські народні казки

Як хлопці наймалися вівці пасти

Українська народна казка Гуцульщини

Мав чоловік три сини. Був бідний, бо тато йому не дав талану. І післав він одного сина служити. Пішов той і прийшов до одного діда. А дідо каже: — Куди ти, небоже, йдеш?

— Іду, аби-м десь служив і заслужив якийсь талан. Каже йому дідо:

— Наймешся в мене і будеш овечки пасти. І він післав його з вівцями і сказав:

— Не меш їх нівідки завертати, вони сами прийдуть.

Пішов він з вівцями. Приходить з ними до великої води, сів та й заснув. А вівці попливли через ріку сами. Він спав, а вівці вернулися.

Устав він, вівці прийшли д’нему та й пішов він з ними до діда. Прийшов, а дідо питає:

— Був ти там, де ці вівці були, чи ні? Каже:

— Ні, не був. Бо, — каже, — велика вода була. Вівці перейшли, а я лишився.

— А що ти хоч’ за це, що ти служив? Хочеш бути бідним, чи багатим, чи середнім ґаздою?

— Хочу, — каже, — бути великим ґаздою. І дав йому дідо, що він став великим ґаздою.

— Посилає бідний чоловік другого сина служити. Прийшов він до того самого діда, а дідо питає:

— Куди ти, небоже, йдеш?

— Іду десь служити, щоб мав талан. А дідо сказав:

— Наймешся в мене, будеш пасти овечки. Завертати нівідки не меш, вони сами прийдуть.

І він пішов з тими овечками. Дійшов до води і ляг спочити. І заснув. А вівці перепливли через ріку і пішли. Аж тоді пробудився він, коли вівці вернулися з-за ріки. Прийшов він з вівцями до діда. Дідо питається:

— Був ти там, де вівці були? А він каже:

— Ні, не був. Вода була велика, і я не перейшов. Я пробудився, а вівці пливуть назад через ріку. Та й прийшов я з вівцями.

А дідо питає його:

— Що ж ти хоч’ за те, що ти служив? Хочеш бути бідним, чи середнім ґаздою, чи багачем?

— Хочу бути середнім ґаздою. Щоб не дуже бідним, і не дуже багатим. І дав йому дідо, що він став середнім ґаздою.

Післав той господар третього сина служити. І якурат прийшов він до того діда, що й ті два були. Питає його дідо:

— Куди ти, небоже, йдеш?

— Післав мене тато служити, аби я десь якогось талану заслужив. Каже дідо:

— Будеш служити в мене. Будеш овечки пасти. Не меш їх завертати, вони сами прийдуть додому.

Пішов він з тими вівцями і прийшов до води. Вівці в воду, а він сів на барана і переїхав. Дивиться він, несе чоловік на плечах вориння. І кричить ґвавту, аби то хто з него взяв. А він каже:

— Гій на тебе, чоловіче! Як тобі того не треба, то кинь. А той каже:

— Пазь собі дорогу, а я маю кричати, поки світу та сонця.

Іде він далі, дивиться, а чоловік по спідню губу в воді. І кричить ґвавту, аби хто хоть капнув йому в рот води. А він каже:

— Ти схилися та напийся. Чого маєш кричати? А той каже:

— Пазь собі дорогу. А я маю кричати, поки світу та й сонця. Іде він далі, дивиться, а пані кроїть дитину на столі. Дитина пищить не своїми голосами, а вона кроїть її і їсть. А він, цур ’му, вдарить ту жінку булавою в шию, і вона виригне ту дитину цілу та й знов кроїть та й їсть.

А так була церква. Всі вівці пішли до церкви, і він з ними зайшов. І з овець зробилися жінки, з баранів чоловіки, а з ярчуків парубки, а з ярок — дівки. І молилися богу.

Прийшли вони додому, і питає дідо:

— Був ти там, де вівці були, чи ні? А він каже:

— Був.

— Що ти там видів? — питає дідо.

— Видів, що чоловік ніс на плечах вориння і кричав ґвавту, аби хто з него взяв. Я йому сказав: «Як тобі не треба, то ти то кинь». А він мені каже: «Ти пазь собі дорогу. А я маю то носити, поки світу та сонця».

А дідо каже:

— То той, що крав вориння з плотів. А люде кляли його, то він тепер то на тім світі носить. А ще що бачив? — питає дідо.

— Бачив я чоловіка, що стояв по спідню губу в воді і кричав ґвавту, аби хто йому капнув води в рот. Я йому казав: «Ти схилися та й напийся». А він мені каже: «Ти пазь собі дорогу. Я маю тут кричати, поки світу та й сонця».

А дідо сказав йому:

— То той, що спирав людям воду. Він на тім світі жадний води. А ще що ти бачив? — питає дідо.

— Я бачив, як пані кроїла дитину на столі, а він, цур ’му, вдарить її булавою по шиї, і вона виригне цілу дититу та й знов кроїть і їсть.

— Це, — каже, — тота, що стратила дитину. То вона її на тім світі їсть.

А тоді каже дідо:

— Що ж ти хоч’ за те, що ти мені служив? Каже він:

— Я хочу, абих став такою овечкою, як ці. Щоби став чистою душею. І йому бог дав, що він став чистою душею.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Космач, Косівського району, Івано-Франківської області
23 жовтня 1983 року
Оповідач: Палійчук Федір Михайлович (1896 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.