Українські народні казки

Як хлопці судді допомогли

Українська народна казка Гуцульщини

Було в селі два хлопці. Вони жили по сусідству і товаришували собі. Каже оден до другого: — Підім на ріку покупаємося.

Прийшли до води, розділися. Оден з них умів плавати, а другий ні. Цей, що вмів плавати, поплив по воді вздовж і впоперек. А другий собі скраю купається. Але сяк-так зачав заходити потрошку на глибоку воду. А цей, що вмів плавати, виліз на берег та й вигрівається. А товариша його затягла вода в кро́кіс *. І хлопець потопає. Цей уздрів, що товариш його потопає, штрик на город, що був близько коло води, і витяг остріву. І пхнув йому в воду.

— Ловися за остріву, най я тебе витягну з води.

Хлопець імився за остріву, і той його витяг на берег, але якось попало так, що остріва шибликом * штуркнула хлопця в око. Це сталося невміньково. Зібрав хлопець свого товариша у його вбрання, і вони пішли додому.

Питається мама в хлопця:

— Хто тобі вибив око?

— Мій товариш.

— Як?

— Я купався, а він з берега шурнув мені острівою в очі. Мама й тато у плач.

— Подамо на суд того хлопця родичів. Щоби його пайка ґрунту перейшла на нашого хлопця.

Подалися до судії. Сказав судія родичам:

— Приведіть свого потерпілого хлопця, а я викличу того хлопця, що йому око вибив. Обох разом, аби я з них стяг протокол, як то було.

Приходять хлопці та їх родичі до судії. Питає судія в хлопців:

— Як то було, що оден другому око вибив? Той, що без ока, каже:

— Я купався, а він шурнув мені острівою в очі та й вибив мені око.

А той другий хлопець каже:

— Він топився. Його вода топила, а я його рятував від смерти. Я не хотів йому око вибити, це невміньково сталося. Най мені простить.

А цей каже до того свого товариша:

— Ой брехуне ти, брехуне. Я би був собі з води виплив. Тоді судія сказав:

— Ідіть, ґазди, додому. Мені треба тиждень, щоби розібрати цю справу і вас розсудити.

Думає усе судія та й думає. Думає днями та й ночами, як цю справу розсудити. «Відколи я судія, — думає він, — я всілякі справи розбирав. А цю справу не годен розсудити». Не їсть судія, лиш думає і думає. Але одного разу пішов він спацирувати понад ріку. І надійшов на групку хлопців, що купалися. Хлопці повиходили собі з води на берег, посідали собі вкупці, а судія прийшов до них та й став коло них. Та й дивиться. Хлопці гинуть щось говорити до пана, але не сміють. Але бо й пан до них не говорить, лиш думає. Один хлопчик питає пана:

— Пане, чого ви такі смутні, не говорите до нас? А пан каже:

— Та що буду говорити? Я маю свою журу.

— А яку, пане? Може, я пораджу щось вас?

— Та я, хлопчику, судія.

— Е, — обізвався другий, — ви з міста.

— Так, — сказав пан. — Ади, два хлопці купалися на ріці, та як ви оце купаєтеся. Та й оден другому око вибив у воді. А їхні родичі подалися до мене, бо я є судія. Аби я їх розсудив, котрий винен, а котрий ні. Я їх покликав до себе і запитався: «Чого ти вибив йому око?» А він мені каже: «Я його рятував від смерти та й подав йому остріву». А другий, що без ока, сказав: «Не треба було це робити. Я би був сам виплив з води та й мав би собі око».

Оден хлопчик з тої купи устає на ноги та й каже:

— Та цю справу, пане ласкавий, легко розібрати.

— А як? — питає судія.

— Беріть пару чужих людей та й родичів тих хлопців. Та й хлопців, що купалися. І скажіть, пане судія, тим двом хлопцям, би вони розібралися і показали, як то було.

Подякував судія хлопцям за добру пораду і пішов додому. Узяв він своїх людей і поїхали до родичів обох хлопців. І сказав судія родичам:

— Підемо на то плесо, де ваші хлопці купалися. І покличемо пару ваших сусід, щоби йшли разом з вами. І хай хлопці йдуть.

Привів судія всіх цих людей на річку і сказав хлопцеви без ока:

— Ану роздягайся до голого. Хлопець роздягся.

— Ти сказав, що ти би був виплив.

— Так, пане судія, я би був собі виплив та й мав око.

— Ану лізь тепер у воду, на те місце, де ти був, — сказав судія

— Та де, пане, я би пішов на то плесо? Я би втопився.

— Чуєте, люди, що він каже? Що він би втопився. То цей другий хлопець каже правильно. Він його рятував, аби той не втопився.

Всі люди гукнули:

— Правда ваша! Ми видимо сами, що правда! Та й я сам був там і видів це.

Походження та примітки

* Кро́кіс — вир у річці.

* Ши́блик — сучок.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Хутір Калинки́, Косівського району, Івано-Франківської області
19 січня 1986 року
Оповідач: Колобейчук Григорій Дмитрович (народж. 1930)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.