Українські народні казки

Як цар жовняру загадку задавав

Українська народна казка Гуцульщини

Стояли три жовняри на посту. Було це в столиці. Насередині столиці був царський дім, і жовняри несли коло того дому службу. А говорити на посту не можна було. На балкон вийшла цариця, а в неї на руці дияментовий бранзолєт *. А жовняри ходять сюди-туди і розминаються. І оден другому тихо каже:

— Якби я з нею перебув ніч, то най би вже й загинув. А другий надійшов та й каже:

— Тобі пусте в голові. Хто буде з нею ночувати? Я би не хотів. Якби мене пустили на відпускне, то я би там переспав із своєю жінкою.

А третій сказав:

— Вам пусте в голові.

— А що ж тобі в голові? — питають його.

— Я маю довг великий. Тато мені лишив довг, і я маю велику журу.

А царева жінка записала, в котрій годині і в котрій хвилині вони це говорили. І подала це до царя. Цар наказав на другий день усім трьом жовнірам прийти до него до рапорту. Спитав він першого:

— Що ти сказав на посту? І той признався:

— Я сказав, що якби з тою жінкою переспав, то можна й гинути. Тоді цар спитав другого, і другий признався, що казав про відпускне.

— Якби мене пустили, я би із своєю жінкою переспав.

А третій признався, що в него жура, бо має великий довг. І сказав цар:

— Цего першого дайте до мене на обід. А другому сказав:

— Даю тобі місяць відпускного. А третьому сказав:

— Такі не хісну́ють * у мене. Я цар та й маю довг, а ти простий жовняр і хотів би без довгу бути. Але відпускаю тебе додому довг відробляти.

І тоді того першого запровадили до царя на обід. Посадив його цар на своє крісло.

— Сідай, будеш їсти обід.

З’їв він обід, і взяли його до парку погуляти. Перед вечором узяли його на підвечірок. Знов на те саме місце у те саме крісло. З’їв підвечірок, знов погуляв до вечері, а тоді вечерю з’їв. А після вечері забрали його на гору на нічліг, до жони царя. Там він переночував, а рано його забрали на сніданок. І як поснідав він, сказав йому цар:

— Будеш мати в мене загадку. З’їв мій обід, підвечірок, вечерю, переспав з жінкою, а тепер будеш відгадувати загадку.

І внесли три фляшці вина, і поклали на стіл. Усі три однакі. І три стоханчики однакі, до кожної фляшки стоханчик.

— До обіду маєш це випити. І потому будеш відгадувати мою загадку. Як відгадаєш, то будеш жити, а як ні, то ще з’їш обід та й погинеш. І не смій то вино мішати.

Він відкрив ті три фляшці і зачав за рядом насипати собі й пити. Підпився і зачав лото́чити *, що хоче вже відгадувати. Та й тоді сказав йому цар:

— Скажи мені, яке в котрій фляшці було вино? Добре собі подумай, що маєш казати.

А він каже цареви:

— Я вже хочу казати. Цар дозволив:

— Кажи.

— Всі три фляшці однакі, всі три келішки однакі і однаке вино було.

Тоді цар сказав:

— Правильно вгадав. І щоб ти знав: яка до любови цариця, така й міністрова жінка, така й та, що з торбою йде. У всіх їх все однаке.

І відпустив його цар додому.

Походження та примітки

* Бранзолєт — браслет.

* Хіснува́ти — бути корисним.

* Лото́чити — тут: набридливо базікати.

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Село Яворів, Косівського району, Івано-Франківської області
10 грудня 1983 року
Оповідач: Сенчук Василь Федорович (народж. 1897)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.