☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські казки

Як цар золото повернув
Українська народна казка Покуття

Колись, у давні часи, оден жид копав у себе навесні город. І найшов горщик з золотом. І був він дуже радий, бо він бідний був. І він золото потрошку продавав зачав ліпше жити.

А чутка скоро йде. І дійшла чутка про то золото до царя, а цар думає: «Як, такий бідний жид буде мати горнець золота, а я цар, і я не можу в него відібрати? Треба в него забрати, бо то жидови забагато». І зібрав цар своїх людей, приїхав до жида і сказав так:

— Золото, яке ти найшов, я в тебе забираю. А жид сказав:

— Я ж найшов золото на своїм городі. Ви не маєте права то від мене забрати.

Цар говорить:

— Це золото я не собі беру. Це золото буде тому чоловікови, який мені істинну брехню скаже. Бо мені снився такий сон, і я знав, що ти найдеш це золото.

І хоч жид опирався, йому нічого не помогло. Золото забрали, а жида заарештували, присудили два роки, і він пішов на два роки в тюрму.

А цар приїхав додому, золото приклав до свого і оголосив: «Хто має бажання, може йти до мене і розповідати мені, що хто має на думці. Як він збреше істинну брехню, я йому той горнець золота маю віддати». І різні приходили, і близькі, і здалека, бо ця поголоска скрізь розійшлася. Сидить комісія і кожного вислухує. Як цар скаже: «Ти брешеш», то цар програв. І треба йому віддати золото.

От приходить оден чоловік і говорить:

— Царю найясніший, у мене цего року уродився такий урожай, такий великий гарбуз виріс, що я, — каже, — не міг ні принести, ні привезти його додому. Я мусів на місці розрубувати його сокирою і носити по кавалку. І так я робив два тижні. Коли я одного разу виліз на той гарбуз і рубав його, мені спала з топорища сокира і впала в гарбуз. Я два тижні ходив по гарбузі і ніяк ту сокиру не міг найти...

А цар говорить:

— Ну й збирайте собі на здоров’я свій урожай, раз вам так ся вродило.

Та й нічого не вийшло в того, бо цар не сказав: «Ти брешеш». Другого разу прийшов ще якийсь чоловік. І розказує:

— Царю найясніший, у мене вродилися великі огірки. А через мій город проходить фоса, і через ту фосу я не міг перевезти огірки. То я поклав поперек неї два огірки, зробив міст і перевозив тим мостом усі огірки.

А цар знов каже:

— Збирай собі на здоров’я той урожай і будь щасливий, що такий врожай виростив.

І більше ніхто не хотів до царя йти. Бо що б не казав, щоб не оповідав, все одно цар тому мусів вірити, бо як він скаже «ти брешеш», то треба золото віддати за брехню.

І пройшло два роки. Жид відсидів свій строк, вернувся з тюрми і також вчув, що цар таке оголошення зробив. І думає: «Відей я в тебе своє золото заберу». Найшов собі підходящий горнець, як ото був, що він найшов з золотом, взяв з собою і приходить до царя.

А тут думають, що він прийшов цареви брехати. Засідає комісія, цар посередині. І питають жида:

— Що ви нам доброго скажете? А жид говорить:

— Царю найясніший, десять років тому ви були в мене і казали, що би я прийшов рівно через десять років, і ви мені дасте горнець золота.

А цар каже:

— Це не може бути, це брехня. А жид йому:

— Якщо це брехня, дайте мені горнець золота, який ви маєте дати за істинну брехню.

Цар каже:

— Чекай, я подумаю, може, то була й правда. А жид:

— Якщо це була правда, якщо ви в мене були, то будьте свойому слову пан. Ви ж таки цар. Царське слово ніколи не касується.

І хотів цар, чи не хотів, а горнець золота мусів віддати.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Снятин, Снятинського району, Івано-Франківської області 2 листопада 1986 року Козьмик Василь Тодорович (1930)