Українські народні казки

Як царевич долю шукав

Українська народна казка Буковини

Був цар і мав сина. Задумав царів син женитися. Пішли вони і засватали дівчину у другого царя. Прийшли додому, а тут ще їден цар оголосив війну. Старий цар каже синови: — Синку, нам тепер не до свадьби. Ти лишайся і керуй царством, а я піду на війну.

Пішов старий цар на війну, а молодий лишився керувати царством. Чекав він рік — війна не кінчається. І вирішив на другий рік женитися без батька. «Війна може бути ще рік або два, а я постаріюся і хто за мене піде?» — думав він. Взяв царевич з собою начальство, взяв свого друга і їде до молодої робити весілля. І здибається з татом своїм. Питає його старий:

— Куди, синку?

— Їду женитися.

— Я думав, що ти на поміч мені йдеш, а ти — женитися? Іди, не спиняю тебе, іди, женись!

Приїхав він до молодої і не каже, що здибався з батьком. Справили вони там весілля, побули, скілко були, і вирішив він їхати додому. Їхали вони цілий день і заїхали ночувати в корчму, що була на полі. Цар з жінкою лягли спати, а товариш лишився сторожувати коні. Коло половини ночі прилетіли три ворони і сіли на дереві. Їдна каже:

— Хороша пара ночує в корчмаря, але додому вони не доїдуть. Його тато замінує міст, і як вони будуть переїжджати, міст підірветься. Вони й загинуть. А хто це чує і комусь скаже, стане до колін каменем.

Друга каже:

— Добра вони пара, але як не вб’ють їх на мості, дак старий вишле напроти них золоту карету. Як вони сядуть у ту карету, карета розірветься і вб’є їх. А хто це чує і комусь скаже, стане до пояса каменем.

Третя каже:

— Це ще не все. Як не вб’є їх карета і вони прийдуть додому, старий подарує їм золотий ремінь і шаблю. Але то не шабля буде, а смерть його. Як він упережеться, шабля розірветься і вб’є його. А хто це чує та кому скаже, стане весь каменем.

І полетіли ті ворони.

Встали вони рано та й поїхали. Приїхали до того моста, а товариш його став і каже:

— Злазь з брички, перейдем міст пішки.

Не хтів царевич, але послухав його. Злізли вони з брички, товариш коні пускає, а бричку трутив в обрив. Перейшли вони пішки. І лиш тілко перейшли на той бік — міст вибухнув: весь на куски розлетівся. А царський син каже:

— Добрий ти товариш. Я все послухаю тебе, що ти скажеш. Але як ти знав, що таке вийде?

Далі пішли пішки. А старий цар дізнався, що їх там не вбило, і посилає напроти золоту карету. А товариш каже:

— Лиши цю карету. Пішки підем.

Так вони й зробили: карету лишили на дорозі, а сами пішки пішли. Цар дізнався, що карета не вбила їх, і готує золоту шаблю з ременем. А товариш каже йому:

— Не бери цю шаблю, бо це — твоя смерть.

Зустрічають його на подвір’ї з тою шаблею і тим ременем, а він їх не бере.

Старий цар учув, що це товариш йому все підказує, заарештував його і питає:

— Відки ти знаєш мої секрети? Або розкажеш, або ростріл тобі. Він подумав: «І так, і так умирати. То лучче сказати, щоб і царевич знав». Бере він і каже:

— Говорили три ворони. Їдна казала, що міст замінований буде. А хто про це вчує і комусь скаже, стане до колін каменем.

І став він до колін каменем.

—...Друга сказала, що золота карета розірветься і вб’є їх. А хто це вчує і комусь скаже, стане каменем до пояса. І став каменем до пояса.

—...А третя казала, що шабля з ременем — то царевича смерть. А хто вчує це та скаже комусь, то весь стане каменем.

І став він кам’яним стовпом. Як старий цар це вчув та побачив кам’яний стовп, дістав розрив серця, впав і вмер.

А молодий цар дуже жалує за товаришем. Та й подумав: «Піду я в світ і буду ходити, поки не найду такі ліки, щоб оживив товариша». Ходив він, скілко ходив, і найшов одну бабку. Каже бабка:

— Ніхто не скаже тобі, як його воскресити, лиш найди Долю і її доню. Лиш вони скажуть тобі.

Пішов він далі і шукає, де б йому переночувати. Проситься на ніч у діда, а той каже:

— Прийму тебе ночувати, але їсти не маю що дати.

А він сам мельником робив, той дід. І молодий цар погодився:

— Не треба мені їсти, лиш би переночувати було де. Мельник питає його:

— Куди ти йдеш?

— Іду шукати Долю і її доню.

І розказав, яке горе сталося з його товаришем. А мельник каже:

— Як підеш, то спитаєш і за мене. Що мені робити, щоб я збувся млина? Не можу я його збутися.

— Добре, спитаю й за вас.

І пішов цар далі. Треба йому ночувати другу ніч. Проситься він на ніч до трьох сестер. Тато й мама їм умерли, і вони лишилися сами — красиві такі ті дівчата. Приймили вони царя, нагодували і питають, куди він іде.

— Іду шукати Долю і її доню, бо хочу оживити товариша. І розказав усе, як було.

— Добре, як підеш, то спитай і за нас. Спитай, чого ми не віддаємося. Віддаються май погані, а ми всі сидимо.

— Добре, спитаю.

Переночував він та й іде далі. Дійшов до великої річки. А річка й питає його:

— Куди ти йдеш?

— Іду найти Долю і її доню.

І розказує, як товариш його зробився каменем. А річка каже йому:

— Я тебе пустю, але спитайся там і за мене. Чого в мені нема риби, і нема раків, і нічого нема? Я ж така чиста.

— Добре, спитаю.

Річка роздвоїлася, зробилася суха дорога, і він перейшов на другий берег. Пішов далі і йшов, скілко йшов, і зайшов він до Долі. Це була дуже стара баба.

— Здрастуй, бабусю!

— Здрастуй, синку.

Питає його баба:

— Що скажеш? А він їй:

— От що вийшло в мене — мій товариш став каменем. Як його оживити?

— Я вже нічого не роблю, синку, вже стара. А роби моя дочка. Вона зараз прашує виноград. Бери сапу і йди до неї. Стань коло неї і прашуй, але не говори з нею нічого. Як вона буде говорити до тебе, буде питати, ні слова не кажи до неї, лиш прашуй.

Пішов він до тої дочки, став коло неї і прашує. Вона питає:

— Що за їден ти будеш? Чого прийшов до нас?

А він — ні слова. Лиш прашує. Так прашували вони до обіду. Дівчина каже:

— Йдем додому пообідаєм.

Він далі мовчить. Іде з нею і нічого не каже. Прийшли, а вона бере та каже мамі:

— Що це за чоловік? Я до него говорю, я його питаю, а він — ні слова. А прашує добре.

Мама каже їй про товариша, який весь став каменем. -...Він проси, щоб ти помогла оживити товариша. Пообідали вони всі разом, і каже йому бабина дочка:

— Поки ти прийдеш додому, у твої жінки вродиться хлопчик. Дуже красивий. Ти рубай тій дитині руку, помасти тою кров’ю свого товариша, і він ожиє.

А він каже:

— Старий мельник питав, як йому збутися млина.

— Не збудеться він, бо скупий дуже. А він далі питає:

— Є там три сестри: питали вони, чого не віддаються.

— Скажи тим дівчатам: вони того не віддаються, що ввечері допізна роблять, а рано допізна сплять.

— Я переходив через річку, а в річці тій нема ні риби, ні раків. Така вода чиста, і нічого нема в ній. Чого?

— Зато нема ні риби, ні раків, що ніхто ще не втопився в тій річці. Як утопиться хтось, тоді будуть і риба, і раки. Але не кажи зразу річці, чого нема риби, бо вона затопить тебе. Спочатку перейди на той берег, а потому скажи.

Відправився він додому. Прийшов до річки.

— Ну що, питав за мене?

— Питав. Давай я перейду на той бік, а тоді скажу. Річка роздвоїлася, пустила його на той бік, а він їй:

— Нема ні риби, ні раків, бо ніхто в цій річці не втопився.

Річка розбушувалася, щоб дістати царевича і втопити. Але було вже пізно — він пішов далі. Пішов до тих дівчат і каже їм:

— Ви не віддаєтеся, бо ввечері пізно лягаєте, а вранці пізно встаєте. Треба увечері раніше лягати і вранці раніше вставати, бо кожен думає, що ви не хочете робити.

Прийшов він до мельника, а той питає:

— Ну що, питав за мене?

— Питав.

— То як я збудуся млина?

— Казала Доля, що не збудешся ти, діду, млина, бо дуже скупий. У тебе все є, а ти окупуєш.

Прийшов він додому, а вдома вродився хлопчик. І такий красивий! Жінка вийшла надвір, а він узяв ніж, відрубав дитині руку та й іде з тою відрубаною рукою до свого закам’янілого товариша. Помастив його три рази тою кров’ю — і товариш ожив. Вони обидва врадувалися і поцілувалися.

Але що робити — хлопець зостався без руки? Товариш питає його:

— Чим ти мене оживив?

А він каже, що зробив з дитиною. Той пішов дивитися, що там з хлопчиком. Може, він умер? Подивилися з товаришем, а дитина грається в колисці. Обидві руки в неї є, і навіть місця не видко, де рука була врубана. Жінка нічого і не знала про це.

А потому вони всі разом жили. Товариш був коло царя.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області
14 травня 1979 року
Оповідач: Скаженюк Дьордій Степанович (1907)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

Як царевич долю шукав

Українська народна казка Буковини

Був цар і мав сина. І задумав царів син женитися. Пішли вони і засватали дівчину в другого царя. Приїхали додому, а тут ще один цар пішов на них війною. Старий цар каже синові:

— Синку, нам тепер не до весілля. Ти лишайся дома і прав царством, а я піду на війну.

Пішов цар на війну, а син лишився правити царством. Чекав батька. «Війна може бути ще рік або й два. Царівна тим часом за іншого піде». Узяв він з собою товариша і їде до молодої робити весілля. І здибається зі своїм татом. Той уже вертався з війни.

— Куди, синку? — питає старий цар.

— Їду женитися.

— Я думав, що ти на допомогу мені поспішаєш, а ти женитися? Іди женися.

Побачив син, що дуже розгнівався батько.

Приїхав він до молодої, справили весілля. Та побув там, скільки побув, і вирішив їхати додому.

Їхали вони цілий день і заїхали в корчму. Корчма стояла край дороги серед поля. Настала темна ніч. Царевич із жінкою лягли спати, а товариш лишився стерегти коні.

Коло половини ночі прилетіли три ворони і сіли на дереві. Одна каже:

— Хороша пара ночує в корчмаря, але додому вони не доїдуть, бо батько замінував міст. Вони підірвуться на тому мості. А хто це чує і комусь скаже, то стане до колін каменем.

— Так, хороша вони пара, але як не загинуть на мості, то батько вишле проти них золоту карету, вона підірветься і вб’є їх. А хто це чує і комусь скаже, стане до пояса каменем, — говорить друга ворона.

А третя каже:

— Це ще не все. Як не вб’є їх карета, старий цар подарує синові золоту шаблю і ремінь. Як він упережеться, шабля розірветься і вб’є його. А хто це чує та скаже комусь, стане весь каменем.

І полетіли ворони.

Встали вони рано й поїхали. Під’їжджають до мосту, а товариш каже:

— Сходьте з брички. Перейдемо річку убрід.

Не хотів царевич іти убрід, але-таки послухав товариша. Перебралися вони на той бік, а коні потягли бричку через міст. Коли бричка була вже посередині, міст вибухнув і весь розлетівся. Царський син каже:

— Хороший ти товариш. Завше буду слухати тебе. Пішли вони далі. А старий цар дізнався, що їх там не вбило, і висилає золоту карету. Товариш каже:

— Лиши цю карету, пішки підемо. І пішли вони пішки.

Дізнався цар, що карета не вбила їх, і готує золоту шаблю з ременем. Зайшли вони на подвір’я, а назустріч їм уже несуть ту шаблю. Товариш каже царевичу, щоб не брав шаблю, бо то його смерть. Учув це старий цар і питає:

— Звідки ти знаєш мій секрет? Або розкажеш, або розстріляю тебе.

Він подумав: «І так, і так умирати. То лучче сказати, щоб і молодий цар знав». І каже він:

— Говорили три ворони. Одна сказала, що міст замінований буде. А хто про це вчує і комусь скаже, то стане до колін каменем... — і він став до колін Каменем. — ...Друга сказала, що карета розірветься і вб’є їх. А хто про це вчув і комусь скаже, то стане до пояса каменем... — і він став до пояса каменем. — ...А третя сказала, що шабля з ременем — то теж смерть. А хто вчує це та скаже комусь, то весь стане каменем.

І він увесь зробився кам’яним стовпом. Як учув, це старий цар та як побачив кам’яний стовп, то дістав розрив серця, впав і вмер.

А молодий цар дуже сумував за товаришем. І вирішив він іти у світ і шукати таких ліків, щоб оживити його.

Ходив він, скільки ходив, і знайшов бабу.

— Ніхто не скаже тобі, як воскресити товариша, лиш знайди Долю і її доню. Тоді й дізнаєшся, — каже баба.

Пішов він далі. І попросився на ніч до одного діда. А той каже:

— Прийму тебе ночувати, а їсти не маю що дати. А він був мельником, той дід.

— Не треба мені їсти, лиш би переночувати було де, — каже молодий цар.

— Куди ти йдеш? — питає мельник.

— Іду шукати Долю і її доню.

І розказав, яка біда сталася з його товаришем. А мельник каже:

— Як знайдеш Долю, то спитай і за мене. Що мені робити, щоб я збувся млина? Хочу збутися його і ніяк не годен.

— Добре, спитаю й за вас. На ранок пішов царевич далі.

Доводиться йому ночувати другу ніч. Проситься він до трьох сестер. їх батьки померли, і дівчата лишилися самі. І дуже красиві сестри були. Приймили вони царевича, нагодували і питають, куди він іде.

— Іду шукати Долю та її доню, бо хочу оживити товариша.

Та й розказав усе, як було.

— Як знайдеш, то спитай і за нас, — кажуть сестри. — Спитай, чого ми не віддаємось. Май погані віддаються, а ми всі три сидимо.

— Добре, спитаю.

Переночував він та й іде далі. І дійшов до великої річки. А річка й питає:

— Куди ти йдеш?

— Іду шукати Долю і її доню.

І розказує, як його товариш зробився каменем. Річка й каже:

— Я тебе пущу, але спитайся там і за мене. Чого в мені нема риби і нема раків, і нічого нема? Я ж така чиста.

— Добре, спитаю.

Річка розступилася, і відкрилась йому дорога. Та й пішов він далі. Йшов, скільки йшов, і зайшов до Долі. Це була дуже стара баба.

— Здрастуйте, бабусю!

— Здрастуй, синку. Що скажеш?

— От що вийшло в мене, — розказує він. — Став мій товариш каменем. Як його оживити?

— Я вже нічого не роблю, синку, я вже стара. А робить моя дочка. Вона зараз прашує виноград. Бери сапу та й іди туди. Стань коло неї і прашуй. Як буде щось питати, ні слова не кажи, лиш прашуй.

Пішов він до тої дочки та й прашує. Вона питає:

— Що за один будеш? Чого прийшов до нас? — а він ні слова. Лиш прашує. Так прашували вони до обіду. Дівчина каже:

— Ходім обідати.

Він іде за нею і нічого не говорить. Прийшли вони, а дівчина каже матері:

— Що це за чоловік? Я до нього говорю, а він ні слова. А прашує добре.

Мати каже їй про товариша, який став каменем.

— Він просить, щоби ти допомогла оживити товариша.

Пообідали вони. І каже бабина дочка:

— Поки ти прийдеш додому, у твоєї жінки вродиться хлопчик. І дуже гарний. Ти врубай дитині руку, помасти його кров’ю свого кам’яного товариша, і він оживе.

А царевич каже:

Старий мельник питає, як йому збутися млина.

— Не збудеться він, бо скупий дуже.

— Є там ще три сестри. Вони питали, чого не віддаються.

— Скажи тим дівчатам таке: вони того не віддаються, що увечері допізна роблять, а рано допізна сплять.

— Я переходив через річку, і в річці тій нема ні риби, ні раків. Така чиста, а нічого немає в ній. Чого? — питає він.

— Тому немає ні риби, ні раків, що ніхто не втопився в тій річці. Як утопиться хтось, тоді будуть і риба, і раки. Але ти цього зразу не кажи річці, бо вона затопить тебе. Спочатку перейди на той берег, а потому скажи.

І відправився він додому. Прийшов до річки, а річка питає:

— Ну що, питав за мене?

— Питав. Давай перейду на той бік, а тоді скажу. Розступилася вода, пропустила його річка. І каже він:

— Нема ні риби, ні раків, бо ніхто в цій річці не втопився.

Річка розбушувалася, щоб дістати царевича і втопити його. Але було вже пізно, він пішов далі. Та прийшов до тих дівчат і каже, що вони не віддаються, бо ввечері допізна роблять, а ранком допізна сплять. Прийшов він до мельника, а той питає:

— Ну що, дізнався, як мені збутися млина?

— Казала Доля, що не збудешся, діду, млина, бо ти дуже скупий.

І пішов він додому.

А вдома вродився хлопчик. І такий гарний! Жінка вийшла надвір, а молодий цар узяв ніж і відрубав дитині руку. Та й іде з тою рукою до свого скам’янілого товариша. Помастив його тою кров’ю, і товариш ожив.

— Чим ти мене оживив? — питає товариш.

А він каже, що зробив з дитиною. Та й пішов подивитися, що там із хлопчиком. Може, вмер він. Пішов і товариш. Дивляться вони, а дитина грається в колисці. Обидві руки на місці, і навіть знаку не видно, де було відрубано. І жінка нічого не знала про це.

Так вони всі й жили. І товариш був коло царя.

Походження та примітки

Як царевич Долю шукав. Невказані сюжети + Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка. Составитель Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979 516 + 460В. Записано 14 травня 1979 року у селі Вашківцях Сокирянського району Чернівецької області від Дьордія Степановича Скаженюка (1907 року народження, молдаванин, родом із села Колінківців Хотинського р-ну. У Вашківцях проживає 30 року Удівець, колгоспний пенсіонер).

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра. Запис, упорядкування, примітки та словник М. А. Зінчука; Художники: Н. В. Кирилова і П. А. Гулін. — Ужгород: Карпати, 1986. — 301 с: іл.