Українські народні казки

Як циган Іван став царем

Українська народна казка Буковини

Був колись їден циган. Мав три сини. Найменшого люди звали Іван-Дурачок. Але старий циган дуже любив Івана, більше любив, як тих двох. Чує циган, що скоро умре, і каже своїм синам:

— Як я умру, то треба, щоб кожен сторожував коло мене одну ніч на кладовищі.

Вмер старий. Старші сини не хочуть сторожувати на кладовищі, а посилають Івана-Дурачка. Сидить Іван на кладовищі. Виходить старий циган з могили. Бачить, Іван сторожує. На другу ніч виходить старий — знов Іван. На третю виходи — знов Іван. Старий і каже:

— А чого ті не йшли?

— Вони б’ють мене, кажуть, щоб я сторожував за них, — каже Іван.

— Як таке діло, — каже батько, — то на тобі ці три шерстини. Як запалиш їдну шерстину, то що схочеш — тобі буде.

А тут цар оголосив, що хто озме перстень від його дочки, той буде її жених. Два старших брати збираються їхати до царя. Сіли вони на коней і поїхали. А Іван-Дурачок виходи надвір, палить їдну шерстину, і тут з’явилися коло него кінь, одежа хороша, пістолет і шабля. Сів він на коня і їде. Догнав своїх братів та нагайкою їх! Та б’є їх, та б’є! Набив добре і поїхав.

Приїхали брати на місце, а там уже багато народу. Царська дочка сидить на високій скляній скалі, і треба доскочити туди конем, щоб зняти з її пальця перстень. Та скала була така висока й крута, що й пішки туди не долізеш, не то що конем доскочити. Усі скачуть, і ніхто не може доскочити туди. Іван спробував доскочити, скочив вище всіх, але й він не доскочив. Розійшлися всі. А на другий день усі знов мали пробувати доскочити.

Приїхав Іван додому, пустив коня. Як пустив його, то не стало й одежі та зброї. А тут приїжджають і браття. Та й говорять:

— Той воєнний завтра має доскочити, бо сьогодні зовсім мало не доскочив.

На другий день зібралися брати і поїхали. Іван виходи надвір і гріє другу шерстину: з’явився ще луччий кінь, як учорашній. І одежа, і зброя. Сідає Іван на коня і знов доганяє братів. Знов набив їх добре і поїхав далі. Приїхали вони до тої скляної гори і зачали знов скакати. Мучилися вони, мучилися, і ніхто не міг доскочити. Іван тоже не доскочив. Та й поїхали всі додому.

Приїхав Іван додому, а за ним і браття. І дуже дивуються: «Що то за їден, що кожен день нас б’є?» А Іван слухає та мовчить.

На третій день збираються браття знов. Як поїхали вони, узяв Іван третю шерстину, нагрів її — і з’явився кінь, ще луччий, ніж ті два, і одежа багато лучча. Сів Іван на коня, доганяє братів, набив їх добре знов. Та як приїхав, то вже не чекав черги, щоб не мучилися люди дурно. Скочив до дівчини, і дала йому дівчина перстень. Він не каже їй, що він за їден і відки, а лиш взяв перстень і поїхав. Приїхав додому, пустив коня і став такий, як був. Прийшов до хати, поклав собі перстень на палець і, щоби браття не бачили персня, замотав руку ганчіркою. А браттям сказав, що рубав дрова і побив руку. Браття говорять:

— Узяв перстень той воєнний, що нас бив.

А цар чекає жениха. Чекає день, чекає другий, чекає тиждень — нема нікого. Дає цар приказ по всім царстві, щоб усі хлопці від вісімнадцяти до двадцяти п’ятьох років збиралися до царя. Збираються старші браття, але й Івана нема як лишати, бо приказ! Беруть і його. Рука в него замотана, одежа погана, але раз такий приказ, то треба, щоб і він їхав.

Приїхали до Царя. Цар поклав столи, і хто приходи, цар усіх за стіл бере. Тоді сказав їдному міністрові, щоб кожного обшукав і найшов перстень. Той почав шукати. Дійшов до Івана-Дурачка, подивився на него, а той такий невмитий та ще й рука в него замотана. «Що в него шукати?» — подумав міністер. І не хоче в него шукати. Обминув його й пішов далі. Обшукав усіх, пішов до царя й каже:

— Нема персня ні в єдного.

— Як це «нема»?! — крикнув цар. — Тут зібралися всі від вісімнадцяти до двадцяти п’яти років, і в когось перстень мусить бути. Ти в усіх шукав?

— У всіх, лиш їдного обминув, бо дуже брудний. Та ще й рука брудною ганчіркою замотана.

— Іди пошукай і в того, — сказав цар.

Пішов міністер, обшукав Івана, розмотав його руку і найшов перстень. Забрали Івана до царя. А цар нічого не питає, а тілко сказав обмити його в бані. Обмили, дали гарну одежу. І нікуди його не пускають. Зіграли свадьбу. Іван попросив на свадьбу братів. А в царя більше дітей не було, то й Іван-Дурачок став царем.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Вашківці, Сокирянського району, Чернівецької області
15 травня 1979 року
Оповідач: Скаженюк Дьордій Степанович (1907)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.