Українські народні казки

Як циган відробляв

Українська народна казка Гуцульщини

Був у селі циган. Не бідний, та й не багатий, такий собі середній. Мав жінку, діти. Та й не стало йому грошей. Каже він до свої жінки:

— Я піду до того сусіда позичити в него грошей. А жінка каже:

— Та йди, бо видиш, нема що їсти. Та йди. Прийшов він до того ґазди та й каже:

— Позич мені грошей.

— Кілко?

— П’ять золотих.

— Ти мені коли віддані? — питає сусід.

А циган каже так:

— Якби-м таки не віддав, то відроблю тобі.

— Ну, то най буде, — каже чоловік. Дав йому п’ять золотих, і він пішов.

Прийшов циган додому, пустив собі ті гроші на то, що йому було потрібно. Та й не віддає цему ґазді місяць, другий, третій. На третій місяць чоловік каже жінці:

— Видиш, циган гроші не віддає. Чи я би не пішов до него, аби йшов хтось щось відробити?

— Та, — каже, — йди. Прийшов ґазда та й каже:

— Цигане, може би, ти йшов мені трохи відробити за ті гроші?

— Най буде. Та й що робити?

— Та, — каже, — завтра треба піти в поле сіно косити.

— Добре, — циган каже, — я піду.

Рано повертає циган до ґазди, бо не мав коси.

— Озму в вас коси.

Та й дав йому той коси, жінка дала добре попоїсти. Попоїв циган і пішов у поле. Приходить туди, трохи там покосив і прокосив маленький квадратний кусочок, аби мав на що лягти. Ляг, здрімався, виспався добре та й зголоднів, хотів би вже їсти. Дивиться, іде жінка ґазди, несе їсти. Принесла вона їсти, циган файно пообідав. Та й каже жінка:

— Ви щось мало вкосили. А циган каже:

— Я тепер не косив, бо то дуже гріє сонце. Я не годен. Але, — каже, — д’вечеру я таки вкошу. Мете видіти, як забагато. Я зроблю так, що буде за цілий день.

— Най буде.

Жінка пішла додому, а циган файно виспався після обіду. Та як уже сонце було понад захід, пішов косити. Та й вкосив десь, може, з яких три-штири метри, та й уже ніч. Ну та й циган лишає то і йде. Хотів іти додому, та й дивиться, іде йому назустріч той ґазда, що його поле. Прийшов, подивився та й каже:

— Що ти так мало вкосив?

— Е, — каже, — пане ґаздо, ви знаєте, то так у днину гріло. Я думав, що буду до полудня косити. А вздрів, що то дуже гріє, та й не годен був. Та й подумав собі: «Я від полудня більше вкошу». А від полудня сонце ще до д’вечеру гріло, та й я знов заснув та й спав. А як устав та зачав косити, то вже зробився вечір, вже не було як косити, та й через то я не скосив. Ґазда каже йому:

— То байка. Завтра ми підемо оба косити. Аби-с прийшов завтра.

— Най буде, прийду.

Ґазда прийшов додому та й порадився з жінкою.

— Аби ти знала, — каже, — я собі дома попоїм, а на полуднє озму з собою хліба і щось до хліба. А ти не неси їсти точно в полуднє, а по полудню. А я тебе вздрю і буду ніби за тобою гонитися. Ти тікай і пади, аби ті харчі розсипалися. А харчі най будуть погані, аби не шкода було.

Та й так, як договорилися з жінкою, так і зробили. Другого дня циган приходить, а він каже:

— Сараку, йдемо, бо ще сніданок неготовий. Я маю з собою хліб, мемо там їсти.

Сіли на фіру, приїхали там, ґазда дав коням їсти. Коні їдять сіно, а хліб ґазда добре сховав. Та й дома він попоїв, а циган нічого. Файно поострили коси і пішли косити. Ґазда пускає цигана наперед, і все гайтує ґазда його ззаду. Та й так уже циган зголоднів, що паде. А ґазда каже:

— Косім. А як прийде ґаздиня, то я вже їй дам школи, що так довго їсти не несе.

І так косили вони до полудня, а після полудня ґазда каже:

— О, вже йде моя ґаздиня. Я їй зараз дам.

Та й вона наближується д’ним, десь, може, яких двадцять метрів ще до них не дійшла. А цей бере косу та за жінкою, а жінка тікати. Та й зашпорталася та й упала.

— Йой, — каже циган, лишіть її, бо вона розсипле їду.

А вона ту їду таки розсипала. Чоловік вернувся т’циганови та й каже:

— Видиш, цигане, ади, взлостився я...

Та й дістав ґазда кусочок сухого хліба та й дав циганови. А сам відійшов за корч та й таки ліпше попоїв. Та прийшов, та й каже:

— Та й тепер так: ні я не маю, що їсти, та й ні ти. Ще ходім трохи косити. Та й д’вечеру, — каже, — скорше лишимо. Та підемо додому, та й мемо їсти.

— Най буде.

Циган до д’вечеру ледве ногами тяг. Покосили вони ще трохи, та й каже ґазда циганови:

— Ти впрягай коні, а я йду подивлюся, бо мені ся здає, що той сусід, мій межівник, мені межу перекосив.

Циган пішов упрягати коні, а ґазда пішов за корчі та й ще під’їв собі. Та вертається відти та й каже:

— Ти знаєш що? Нині така погода файна, цигане. Дивися, як ще сонце високо. Ходім ще косити.

Циган каже:

— Най уже то буде, а косити я не буду, бо я не годен. Я паду з голоду.

А ґазда сказав так:

— Цигане, коси. Те, що ти вчора не скосив, докосимо нині. А ті гроші, що ти мені мав віддати, п’ять золотих, я тобі даю за цей нинішній день. Але, — каже, — ще д’вечеру маєш мені дома помочи ще дров урізати.

Покосили вони ще та приїхали т’хаті. Ґазда питає в жінки:

— Ти зварила їсти?

А жінка дала такого ріденького борщу. Дала пущого та багато. А циган голоден, він так їсть. Попоїли, а жінка каже:

— Я вам маю тут ще пироги та й качку печену. А циган:

— Ґаздине, ґаздине, добре, — каже, — ви вміли зварити, та не вміли подати. Бо я вже попоїв цего борщу та й не маю де цю качку дівати та й ці пироги.

Та й пішли ще ввечір різати дрова. І нарізали з циганом купу дров. Та й каже ґазда:

— Я вижу, що ти ся змучив. Але ходім та ще всічемо коням січки. Всього дві торбі. Та й то, — каже, — торби невеликі. Будеш видіти.

А він узяв довгий міх без дна, а внизу коло січкарні була яма. Він притулив той міх до січкарні над ямою. Та й січуть. Та й циган крутить, а ґазда сніп за снопом у січкарню подає. Та й так крутив зо дві годині, а мішок порожній.

Циган питає:

— Ну що там?

— Я ж тобі казав, що лиш дві торбі насічем.

— Ґаздо, — каже, — та вже кілко ми снопів посікли. Де це ся діває? А він каже:

— А я знаю, де?

Циган подивився та й каже:

— Ґаздо, в цій торбі нема дна. А ґазда йому:

— Як нема дна, та й нема вина. Та й на цему кінець.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Космач, Косівського району, Івано-Франківської області
15 лютого 1987 року
Оповідач: Вінтоняк Лук’ян Іванович (1928 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.