Українські народні казки

Як циган з попом у злодії ходили

Українська народна казка Гуцульщини

Отче, ви знаєте що? Може би, ми пішли в злодії? А піп каже:

— Як я піду в злодії, то мене скинуть з отця.

— Нічого не буде, не бійтеся.

Та й під’юдив циган попа. Та й пішли вони в злодії, втягнули свиню та й зарізали. Розібрали та й усім ся поділили. Лиш заднєнкою одною не могли ся поділити. А циган каже:

— Беріть ви зубами за один конець, а я за другий та й будемо тягнути. Ви до себе, а я до себе. Де врветься, там і поділено.

У цигана були тупі зуби, а в попа острі. Та й урвалася кишка попри самі попові зуби, і циганови вся кишка лишилася.

Поділилися вони та й їдять свинину. Циган швидко з’їв, бо в него цілий гурт. З’їв циган своє сало та й іде до попа.

— Дайте ще того сала.

Та й поміг і попови з’їсти те сало.

Іде циган дорогою та й стрічається з тим чоловіком, що вони в него украли свиню. А той чоловік такий смутний. Циган питає:

— Що ви такі смутні?

— Дай мені спокій, ти й так мені нічого не поможеш.

— Поможу.

А той чоловік бере та й розказує:

— В мене свиню вкрали. Та й не знаю, хто. А циган каже:

— Я вам скажу, хто. Але треба мені заплатити.

— Заплатю, — каже, — лиш скажіть.

Заплатив йому чоловік, та й циган розказав, що він украв та й отець.

— А це можна давати в суд? — питає чоловік.

— Можна.

Той узяв та й подав у суд. Вийшла терміна попови та й циганови. Дістав циган терміну та й пішов до попа знати, що піп скаже. А піп каже:

— Видиш, що ти мені зробив. Тепер маю за свиню в суд іти. А циган каже:

— Ви мені заплатіть, і все буде добре. А піп каже:

— Мене тепер скинуть.

— Нічого не буде. Ви були отцем та й мете отцем. Та й заплатив йому ще й піп. Щоб добре було.

Пішли на суд. Судця закликає перший раз того ґазду, що в него свиню вкрали. Питає суддя:

— Хто у вас украв свиню? Той каже:

— Я не знаю, бо я не імив, але циган каже, що вони з попом украли. Бере суддя та й закликає попа.

— Ви йшли в злодії?

— Та як я мав іти в злодії, як я отець?

— Та кажуть, що ви оба з циганом ішли-сте в злодії.

— Я не йшов. Закликає судця цигана.

— Ішли-сте з попом у злодії? Каже циган:

— Йшли-смо.

А піп уже ні живий, ні мертвий.

— Та й що було? — питає судця. — Як ви крали?

— А, — каже, — так. Я пішов до отця та й зачав казати йому: «Аби-сте пішли зо мною у злодії». А отець сказав, що не годен іти, бо з отця його скинуть.

— Та й як було? — питає судця.

— Я таки під’юдив отця. Пішли-смо в злодії, витягнули свиню з стайни та й зарізали. Всим ми ся поділили, а одною кишкою, заднєнкою, не годні були поділитися. А я кажу: «Знаєте що, отче, ви беріть один конець у зуби, а я другий. Та й тягніть до себе, а я до себе. Та й що котрому ся лишить, то й буде». Так ми й зробили. У отця острі зуби, а в мене тупі. Я як сіпнув, кишка ввірвалася у отця попри самі зуби. Та як упав я та гримнувся в стіну! І я пробудився, а то вже біла днина.

А суддя питає:

— Та тобі то ся снило, цигане?

— А ви думали що? Що я пішов у злодії з отцем?

Та й так, що нічого з того не було. Нікого не засудили.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текуча, Косівського району, Івано-Франківської області
28 лютого 1983 року
Оповідач: Матійчук Олена Дмитрівна (1911 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.