Як циган сповідався
Українська народна казка Закарпаття
Жив собі один циган. Все був голодним. Одного разу так зголоднів, що не міг іти. Думає: «Де би поїсти?» І додумався: «Так ніде не поїм, як у попа». Прийшов до попа з міхом на плечах:
— Пане превелебний, що би коштувала така товпуга золота, як кінська голова?
Піп подумав, що у цигана у міху товпуга золота. «Видурю я у нього», — подумав собі піп і каже:
— Цигане! Може, ти голоден? Спочатку поїш, а потім я тобі скажу, що ото коштує.
— Ви вгадали, пане превелебний! Я дуже голодний. Дав піп цигану м’яса, левешу. Наївся циган так, що лише по череву гладиться.
— Ну, виймай, цигане, ото золото з міха, хай виджу.
— У мене не є ніякого золота. Я подумав: що би коштувала така товпа золота, якби вона у мене була.
Піп розсердився:
— Біда на тебе цигане впаде, бо ти согрішив. Прийди завтра сповідатися.
— Добре.
Другого дня прийшов циган із сином до попа. Зима, а циган і його син — босі. Змерзли і зайшли до кухні погрітися. Там варився в капусті шовдар. Циган вийняв шовдар і поклав хлопцеві у міх. «Файна клебаня, придасться», — подумав собі.
Виспався піп і вийшов у кухню. Увидів цигана і каже:
— Заходи у кімнату, буду тебе сповідати.
Узяв піп патрахіль на себе, прикрив циганові голову і каже:
— Цигане, перехрестися!
— Во ім’я отца і духа. Амінь!
— Цигане, та ти за сина не сказав.
— Паночку, тут син, за дверима, чекає мене.
— Я видів твого сина. Айбо ти не знаєш перехреститися. Треба казати: во ім’я отца і сина...
— Добре! У нас так: де отець, там і син.
— Та кажи за гріхи!
— З попової капусти я вигнав свиню.
— То не гріх. То ти добре зробив, бо свиня наробила би шкоди, поїла би капусту. А я за гріхи звідую.
— Перед паном превелебним я зняв клебаню.
— І се добре-сь зробив. Так треба і далі робити.
А у попа був годинник, і циган помалу витягав його із жебика. Попу надоїло, що циган не знає, які то гріхи, і каже:
— Я хочу чути, чи ти крав?
— Крав і тепер краду!
— Се великий гріх. Мусиш день постити і завтра прийдеш на причастя.
Відклонився циган і пішов, а піп кличе служницю, аби дала їсти.
— Не є що їсти, бо циган украв шовдар із капусти.
Тоді догадався піп, що означали циганові слова: «З попової капусти я вигнав свиню». Хоче іти до церкви, а клебані не є. Піп догадався, як то циган зняв клебаню перед паном превелебним. Посяг рукою в жеб, айбо і годинника не є.

Розсердився піп на цигана і приказав принести хріну, гіркого перцю і зробити з того цигану причастя. Прийшли до церкви, а піп виголошує:
— Циган — найбільший грішник, тому він буде брати причастя останнім.
Циган і не спішить, бо він не голоден. З попового шовдара наситився і він, і його діти. Дочекався черги на причастя, та коли промок «причастя», яке йому приготував піп, то аж закрутився:
— Йой, пане превелебний, лиш синові не дайте причастя, бо чорт його візьме.
— То признайся, чи ти взяв від мене шовдар, клебаню і годинник?
— Та я казав на сповіді.
— То возвісти всьому народові в церкві, і я тобі відпущу гріхи.
— Та чи повірять? — каже циган. Піп повернувся до людей і каже:
— Народе! Що вам циган вповість — ото чиста правда.
— Айбо я ганьблюся таке казати! — каже циган.
— Нічого ганьбитися, кажи! — напирає піп.
— Чесні люди, слухайте! — гойкнув на всю церкву циган. — Котрі діти білоголові, ті всі від пана превелебного.
Сказав так циган і утік. Прийшов піп додому такий сердитий, що і їсти йому не треба. Думає собі: «Знайшов мені циган ганьбу, то най за це хоч дров мені привезе». Заганяє церківника до цигана:
— Іди і приведи цигана. Кажи, що має мені привезти дров. Аж не привезе, то дам на нього у суд.
Привів церківник цигана на фару. Каже циган:
— Пане превелебний! Я привезу дров, лиш дайте мені сани і коней, бо я не маю, і покажіть мені, котрий бук для вас зрубати.
— Най буде!
Запрягли коней у сани. Сів піп на сани, а циган веде коней і ногами дубоче, бо змерз босий. Піп у чоботях, і то ззяб.
— Цигане! Я дуже ззяб.
— А я, пане превелебний, не ззяб, бо я босий. Морозу немає де сидіти. Якби ви були босі, то не ззябли би.
— Спирай коней, най роззуюся, — каже піп. — А ти обуйся, то увидиш, як то в чоботах холодно.
Зняв піп чоботи і віддав цигану. Айбо змерз ще більше.
— Цигане! Без чобіт я ще більше мерзну!
— Се тому, що бог ще не знає, що чоботи мої. Він думає, що вони у вас на ногах. Здійміть руки і кажіть: «Боже, я босий, чоботи не мої».
Піп так зробив: здійняв руки і каже:
— Боже, я босий, і чоботи не мої.
— Правда, що не ваші, — каже циган.
— Айбо я тепер так ззяб, що серце мені каменіє, — скаржиться піп.
— Бо треба вам мало побігти за саньми.
Зліз піп з саней, а циган вйокнув на коней — і лишив пана превелебного в лісі. Замерз пан превелебний — і казці кінець.