Українські народні казки

Як циган сповідався

Українська народна казка Закарпаття

ЯК ЦИГАН СПОВІДАВСЯ — Українська народна казка Закарпаття
ЯК ЦИГАН СПОВІДАВСЯ — Українська народна казка Закарпаття

Жив собі один циган. Все був голодним. Одного разу так зголоднів, що не міг іти. Думає: «Де би поїсти?» І додумався: «Так ніде не поїм, як у попа». Прийшов до попа з міхом на плечах:

— Пане превелебний, що би коштувала така товпуга золота, як кінська голова?

Піп подумав, що у цигана у міху товпуга золота. «Видурю я у нього», — подумав собі піп і каже:

— Цигане! Може, ти голоден? Спочатку поїш, а потім я тобі скажу, що ото коштує.

— Ви вгадали, пане превелебний! Я дуже голодний. Дав піп цигану м’яса, левешу. Наївся циган так, що лише по череву гладиться.

— Ну, виймай, цигане, ото золото з міха, хай виджу.

— У мене не є ніякого золота. Я подумав: що би коштувала така товпа золота, якби вона у мене була.

Піп розсердився:

— Біда на тебе цигане впаде, бо ти согрішив. Прийди завтра сповідатися.

— Добре.

Другого дня прийшов циган із сином до попа. Зима, а циган і його син — босі. Змерзли і зайшли до кухні погрітися. Там варився в капусті шовдар. Циган вийняв шовдар і поклав хлопцеві у міх. «Файна клебаня, придасться», — подумав собі.

Виспався піп і вийшов у кухню. Увидів цигана і каже:

— Заходи у кімнату, буду тебе сповідати.

Узяв піп патрахіль на себе, прикрив циганові голову і каже:

— Цигане, перехрестися!

— Во ім’я отца і духа. Амінь!

— Цигане, та ти за сина не сказав.

— Паночку, тут син, за дверима, чекає мене.

— Я видів твого сина. Айбо ти не знаєш перехреститися. Треба казати: во ім’я отца і сина...

— Добре! У нас так: де отець, там і син.

— Та кажи за гріхи!

— З попової капусти я вигнав свиню.

— То не гріх. То ти добре зробив, бо свиня наробила би шкоди, поїла би капусту. А я за гріхи звідую.

— Перед паном превелебним я зняв клебаню.

— І се добре-сь зробив. Так треба і далі робити.

А у попа був годинник, і циган помалу витягав його із жебика. Попу надоїло, що циган не знає, які то гріхи, і каже:

— Я хочу чути, чи ти крав?

— Крав і тепер краду!

— Се великий гріх. Мусиш день постити і завтра прийдеш на причастя.

Відклонився циган і пішов, а піп кличе служницю, аби дала їсти.

— Не є що їсти, бо циган украв шовдар із капусти.

Тоді догадався піп, що означали циганові слова: «З попової капусти я вигнав свиню». Хоче іти до церкви, а клебані не є. Піп догадався, як то циган зняв клебаню перед паном превелебним. Посяг рукою в жеб, айбо і годинника не є.

Розсердився піп на цигана і приказав принести хріну, гіркого перцю і зробити з того цигану причастя. Прийшли до церкви, а піп виголошує:

— Циган — найбільший грішник, тому він буде брати причастя останнім.

Циган і не спішить, бо він не голоден. З попового шовдара наситився і він, і його діти. Дочекався черги на причастя, та коли промок «причастя», яке йому приготував піп, то аж закрутився:

— Йой, пане превелебний, лиш синові не дайте причастя, бо чорт його візьме.

— То признайся, чи ти взяв від мене шовдар, клебаню і годинник?

— Та я казав на сповіді.

— То возвісти всьому народові в церкві, і я тобі відпущу гріхи.

— Та чи повірять? — каже циган. Піп повернувся до людей і каже:

— Народе! Що вам циган вповість — ото чиста правда.

— Айбо я ганьблюся таке казати! — каже циган.

— Нічого ганьбитися, кажи! — напирає піп.

— Чесні люди, слухайте! — гойкнув на всю церкву циган. — Котрі діти білоголові, ті всі від пана превелебного.

Сказав так циган і утік. Прийшов піп додому такий сердитий, що і їсти йому не треба. Думає собі: «Знайшов мені циган ганьбу, то най за це хоч дров мені привезе». Заганяє церківника до цигана:

— Іди і приведи цигана. Кажи, що має мені привезти дров. Аж не привезе, то дам на нього у суд.

Привів церківник цигана на фару. Каже циган:

— Пане превелебний! Я привезу дров, лиш дайте мені сани і коней, бо я не маю, і покажіть мені, котрий бук для вас зрубати.

— Най буде!

Запрягли коней у сани. Сів піп на сани, а циган веде коней і ногами дубоче, бо змерз босий. Піп у чоботях, і то ззяб.

— Цигане! Я дуже ззяб.

— А я, пане превелебний, не ззяб, бо я босий. Морозу немає де сидіти. Якби ви були босі, то не ззябли би.

— Спирай коней, най роззуюся, — каже піп. — А ти обуйся, то увидиш, як то в чоботах холодно.

Зняв піп чоботи і віддав цигану. Айбо змерз ще більше.

— Цигане! Без чобіт я ще більше мерзну!

— Се тому, що бог ще не знає, що чоботи мої. Він думає, що вони у вас на ногах. Здійміть руки і кажіть: «Боже, я босий, чоботи не мої».

Піп так зробив: здійняв руки і каже:

— Боже, я босий, і чоботи не мої.

— Правда, що не ваші, — каже циган.

— Айбо я тепер так ззяб, що серце мені каменіє, — скаржиться піп.

— Бо треба вам мало побігти за саньми.

Зліз піп з саней, а циган вйокнув на коней — і лишив пана превелебного в лісі. Замерз пан превелебний — і казці кінець.

Походження та примітки

Як циган сповідався. «Сравнительный указатель сюжетов: Восточнославянская сказка / Сост. Л. Бараг, И. Березовский, К. Кабашников, Н. Новиков. — Л.: Наука, 1979.» — 1546+1807. Друкується вперше. Варіанти: Лазар — «Як чоловік відьму підкував, а кішку вчив працювати: Закарпатські народні казки. Гумор та сатира / Запис текстів та впорядкування П. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1966.», с. 188 — 189; Ревть — Архів П. В. Лінтура.; Плешинець — Архів П. В. Лінтура.; Ільтьо — Архів П. В. Лінтура.; Скубенич-Кость — Архів П. В. Лінтура.

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура [Упорядники І. М. Сенька та В. В. Лінтур; вступна стаття, примітки та словник І. М. Сенька; післямова П. В. Лінтура; Редколегія: В. І. Данканич, О. І. Дей, П. К. Добрянський та ін.; Художник М. М. Дем’ян]. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с, іл. (Бібліотека «Карпати»).

Дивіться також